Вхід на сайт


Команда «Майфон» (Черкаси) – переможець зимової «Бізнес-ліги» з футзалу

Здобувши у фінальному раунді дві перемоги, з мінімальним рахунком, майфонівці вибороли перше місце...

Футзал. «Бізнес-ліга». Фінал. «Золота ліга». Матч №3. «Майфон» – «Фотоприлад» - 6:5

16.02.2019. Спортивний комплекс «Центральний стадіон» (Черкаси)

«Мавпи» яскраво обіграли БК «Одеса»

Черкаські баскетблісти 16 лютого на домашній арені перервали триматчеву безвиграшну серію ігор

  • Команда «Майфон» (Черкаси) – переможець зимової «Бізнес-ліги» з футзалу

    Субота, 16 лютого 2019, 21:07
  • Футзал. «Бізнес-ліга». Фінал. «Золота ліга». Матч №3. «Майфон» – «Фотоприлад» - 6:5

    Субота, 16 лютого 2019, 21:02
  • «Мавпи» яскраво обіграли БК «Одеса»

    Субота, 16 лютого 2019, 20:16
Брати Усаковські: «Суперництво між нами було завжди»
Інтерв'ю

 

 

  - Розкажіть, як вийшло, що ви пов'язали своє життя з міні-футболом?

Сергій: Перші кроки у професійному великому футболі ми робили в Україні. Так вийшло, що коли прийшов час служити в Радянській Армії, ми  не потрапили в СКА, а служили в Польщі. Після служби, погравши  деякий час в КФК,  отримали пропозицію з команди другою ліги «Хімік» (Северодонецьк). У одному з матчів Юрій отримав серйозну травму і вибув з гри на цілий рік. А коли він видужав, то нас обох запросили до Черкас у міні-футбольну команду «Фотоприлад». Цей вид спорту нам сподобався, і потім вже нами зацікавилися в «Механізаторі», у складі якого ми завоювали Кубок СРСР, а далі були Запоріжжя, Київ і, нарешті, Москва.

 

Юрій: Не знаю, як би склалася наша кар'єра, якщо не травми. Може, з великого футболу ми б і не пішли. Все-таки там у нас були непогані перспективи, Сергія і мене запрошували у вищу лігу чемпіонату України до Кременчука. Але ми у жодному випадку не шкодуємо, що вибрали «міні». Поки я відновлювався в Черкасах, запросили на Кубок України у складі «Фотоприладу». Враховуючи, що тоді не було заборон поєднувати міні-футбол і великий ми взяли участь. Там «Фотоприлад» вдало виступив і ми отримали запрошення  грати в «Механізатор» (Дніпропетровськ). Тоді як раз дніпропетровський клуб покинули Костянтин Єременко і Олег Солодовник, які перейшли в московську «Діну». Тоді «Механізатор» був першим професійним міні-футбольним клубом  в Україні. Тим більше, тренер команди Геннадій Григорович Шур першим професійно на Україні  зайнявся діяльністю міні-футбольного тренера. Там ми стали володарями Кубка СРСР. Потім нас запросили в «Надію» (Запоріжжя), яка стала першим чемпіоном  незалежної України. На наступний сезон ми опинилися  в київському «СЛІДі», який став чемпіоном  України вже під егідою АМФУ.

 

- Як вийшло, що Ви опинилися в Росії?

Сергій: До Києва за нами приїхали Прохоров і Муханов, які разом з Шевчуком, працювали пізніше в «Сатурні». Тоді вони тренували «Новорусь». Не останню роль зіграло те, що у футболі це були  не останні люди.  «Новорусь» в сезоні 1993-1994 рр. виграла путівку у  вищу лігу Росії. Потім до нас приєднався Тарас Вонярха. Підсумком наших виступів стало  12-е місце в чемпіонаті і вихід у фінал кубка Росії. У наступному сезоні запросив  КСМ-24- перший чемпіон СРСР по міні-футболу. У тому  ж сезоні  команда виступила не набагато краще «Новорусі» – 9-е місце.

 

Юрій: Після невдалого сезону 1994-1995 років команда стала постійно боротися за медалі в різних Кубках. Все-таки відчувалося, що в цієї команди міцні традиції. У сезоні  1995-1996 рр.  «КСМ-24» посіла 2-е місце і вийшла у фінал  Кубка вищої ліги. До речі, саме в цих турнірах «будівельникам» вдалося двічі обіграти своїх земляків-конкурентів «Діну». Причому,  в 1997 році у фіналі  цього турніру. Потім «КСМ-24» знов стала срібною призеркою і вийшла у фінал  Кубка Росії. А в сезоні 1997-1998 рр. з другої сходинки нас потіснив «ВІЗ» із Єкатеренбургу. Наступного року  через дефолт нам з братом довелося покинути на рік Росію. Втім, повернувшись до Києва, ми знову зіткнулися з непрофесіоналізмом. Україна на той момент поступалася Росії в організаційних питаннях міні-футболу і відношенні до гравців. Та і зараз часи не кращі.

 

- Але як почалася Ваша кар'єра у збірній?

Юрій: У збірній, можна сказати,  ми граємо  з утворення національної команди. З першого офіційного матчу з Білоруссю, зіграного  в червні 1994 року. Нажаль, мало хто  знає, що тоді збірна України була переможцем багатьох  міжнародних турнірів. Майже на всіх турнірах хтось із нас визнавався кращим гравцем або ставав кращим бомбардиром. В ОАЕ, наприклад, Сергій як кращий гравець турніру отримав позолочений годинник.

 

Сергій: В ті часи була низка турнірів, куди під егідою збірної виїжджав якийсь клуб, підсилений гравцями інших клубів. Ми  тоді постійно брали участь в таких турнірах.

 

- А що Ви можете сказати про офіційні матчі  збірної України Чемпіонаті Європи-1996 і Чемпіонаті Світу – 1996 року?

Юрій:  Тоді,  в Італії, нам дивом удалося пробитися  у фінальну частину Чемпіонату Світу, а потім, як виявився, і на Кубок Європи. Завдяки збірній Італії, яка в останньому турі обіграла  наших  конкурентів в боротьбі  за другу путівку збірну Югославії.  Тоді ми вперше грали з сильними командами. Зі збірною Росії в ті роки ми могли грати на рівних. Також могли обіграти одного з лідерів футзалу – збірну Голландії. Щоправда, на той час,  голландці почали здавати свої позиції. А ось з бразильцями й іспанцями грати було дуже важко. І якщо в матчі з Бразилією на ЧС – 96 вдалося у важкій  боротьбі досягти   нічийного результату, то іспанцям  ми програли. Вже в ті часи ці дві команди помітно виділялися з-поміж інших.

 

Сергій:  Після ЧС – 1996-го року, зі збірною України почали рахуватися. Після цього  турніру  збірну України  почали запрошувати  на офіційні турніри, де грали  гранди  світового футзалу. У 1998-му році збірній Україні вдалося єдиний раз у своїй історії обіграти збірну Бразилії.

 

Юрій: У грудні 1998-го року після невдалого виступу у відбірковому циклі ЧЄ – 1999-го року в Португалії, ми зіграли три товариських матчі зі збірною Бразилії. У першій грі господарі майданчика, бразильці, розгромили нас з рахунком 16:0. Через два дні  нам удалося взяти невеликий реванш. При заповненому стадіоні ми обіграли бразильців з рахунком 1 : 0. Після виходу  один-на-один з воротарем  бразильської команди єдиний гол вдалося забити мені.

 

Сергій:  Бразилія  мені  запам'яталася, перш за все, своїм ставленням до футболу. Там  буквально всі живуть  футболом. Особливо вражали тренування п'ятирічних дітей. Не кожен гравець у чемпіонаті України може володіти м'ячем, так, як вони.

 

- Після року, проведеного в Україні Ви знову повернулися до Москви?

Юрій:  У 2000-му році ми прийняли запрошення московського «Спартака». Тренер «Спартака» Євгеній Ловчев запрошував нас у свою команду, ще коли ми виступали за «КСМ», але йти з сильного колективу нам тоді не хотілося. Як  виявилось,  ми не програли. У сезоні 2000-2001 рр. «Спартакові» вдалося потіснити з першого місця  9-ти разового чемпіона, московську «Діну».  Наступного року ми вже стали бронзовими призерами. Тоді в Росії  вперше ввели плей-оф. Прикрим було те, що у  півфіналі, у додатковий час ми програли «ГКІ-Газпрому» в додатковий час. Наш колишній клуб в регулярному чемпіонаті тоді посів 8-е місце. І як виявилося, – це був останній сезон цього клубу.

 

Сергій: «КСМ» тоді «бився» з «Діною» за чемпіонське звання, тому залишати команди ми не хотіли. Але після року, проведеного в Україні у нас не було причин відмовлятися  від запрошення «Спартака».

 Istil1

- За рахунок чого в 2001-му році Вам вдалося перервати 9-річне чемпіонство «Діни»?

Юрій:  Ми були згуртованішими і перед нами стояло завдання посісти перше місце. Плюс, ми  були зіграні, а «Діна» переживала зміну поколінь.

 

Сергій: Це була найкраща команда у нашій кар'єрі. І персонал і гравці були амбітними, і, головне, професіоналами. Самовіддача  була колосальною.

 

- Не дивлячись на те, що «Спартак» став чемпіоном Росії, проте в європейському Кубку результатів «Діни» Вам досягти не вдалося. Чому?

Юрій: Перед змаганням у Польщі, де проходив відбірковий турнір, ряд наших провідних гравців отримали травми: Строганов, Мізандарі та Сергій. До того ж, ми не чекали, що гра між «Клереаксом» і «Спартаком» викличе такий ажіотаж. Напевно, ми недооцінили суперника. На початку матчу ми пропустили два голи і наздогнати вже не змогли.

 

Сергій:  На жаль, я тоді нічим не зміг допомогти своїй команді.

 

- Чому після бронзового сезону в «Спартаку» ви знову повернулися на Україну?

Юрій:  Дуже  хотілося  повернутися в збірну України. Ми, через травми Сергія,  пропустили Чемпіонат Європи  2001-го року. Та й, зрештою, хотілося  завершити кар'єру  в Україні. Проте травми та вік не дозволили нам грати на повну силу в «Шахтарі». Тому про повернення в збірну довелося забути.

 

Сергій: Чесно кажучи, просто вирішили змінити обстановку. За 7 років Москва нам вже  приїлася.

 

- Побутувала думка, що стабільно й сильно, брати Усаковські виступають, якщо виходять на майданчик разом. Самі Ви згодні з таким твердженням?

Сергій: Це неправда. Просто ми постійно разом, і тому декому здається, що брати Усаковські можуть грати лише удвох.

 

Юрій: Коли ми разом, то прагнемо допомагати один одному. І якщо хтось забиває, то вважається, що обидва брати зіграли добре.

 

- А для вас самих важливо удвох виходити на майданчик?

Сергій: Звичайно. Якщо не виходить, можна зробити один одному навіювання на майданчику, як мовиться «штовхнути» по-братськи. Наприклад, куди ти там пас дав або щось в цьому роді.

 

Юрій: Після такого обміну думками все звичайно швидко нормалізується.

 

- Інколи здається, що з декількох варіантів передач Ви обов'язково вибираєте той, коли можна зіграти один з одним. Це виходить ненавмисно?

Юрій: З боку, може, так воно і є. Проте на майданчику нам насправді все одно, кому з партнерів робити передачу, головне, щоб позиція у товариша по команді була вигідна.

А суперництва між вами ніколи не було?

 

Сергій: Суперництво завжди було. Після ігор завжди рахуємо, хто скільки м'ячів забив, і по-братськи підбиваємо один одного. А в дитинстві, наприклад, щодня билися через всілякі дрібниці.

 

Юрій: Точно, часто це траплялося. Зараз вже стали розсудливішими, але якщо один з нас забиває більше, то інший наступного разу прагне його перевершити.

4 

- Чи часто вас плутають?

Юрій: Тепер вже рідко, правда, нові люди близько місяця нас плутали. На майданчику, на мій погляд, нас можна відрізнити майже відразу, і не лише по номерах, все-таки техніка володіння м'ячем у мене і у Сергія різна.

 

Сергій: Втім, ми обидва полюбляємо забивати голи, виходячи один на один з воротарем суперника, напевно, частково через це і говорять, що у нас однаковий стиль гри. А ось в "Спартаку" нас розрізняють відразу, адже характери у Юри і в мене дуже відрізняються.

 

- Як склалася Ваша подальша кар'єра  після «Шахтаря»? 

Юрій:  Після «Шахтаря»  екс-тренер московського «Спартака» Василь Спіца запросив нас  в «Пріволжанін» (Казань), команду 1-ой ліги.  Після того, як ми  зайняли  1-е місце, нам  з фінансових причинах довелося піти з команди. Відіграли в Казахстані  за карагандинський «Тулпар». Після півтора  сезона відіграли в командах російської вищої ліги. Зараз граємо за любительські  команди в Україні. Працюємо  з дітьми.

 

Сергій: Я зараз працюю з дітьми 1994-1996 р.н. в «Дніпрі 80». Зі старшими  гратимемо  в чемпіонаті черкаської області.

 

- Раз  ми  заговорили  про  тренерську роботу . Що Ви можете розповісти  про Ловчева?

Юрій:  Професіонал. Відчувається професійна школа московського «Спартака». Він поставив завдання посісти перше місце і на 5-й рік він досяг своєї мети.  Був  вимогливий до гравців, але все обіцяне виконував. Дуже багато часу приділяв тактиці й техніці. Фізпідготовка у нас проходила переважно на зборах.  З повагою ставився до гравців. Ось нещодавно було 10 років,  як московський «Спартак» виграв золоті медалі.  Ловчев і Спиця ні про кого не  забули . Постаралися всіх знайти і запросити на святкування.

 

Сергій:  Дуже амбітна людина зі своїми принципами. Все підпорядковано роботі. Міг зопалу «послати».

 

- Кого з тренерів Ви б ще відзначили? 

Юрій : У Росії – це Папаєв і Бабкін. В Україні – Щур і Гуржеєв.

 

Сергій: Ну ще слід відзначити Василя Спицю, з яким  ми працювали  майже у всіх російських клубах,  де доводилося грати.

 

- Які найпам’ятніші голи у Вашій кар'єрі?

Сергій : В останньому матчі «золотого чемпіонату», «Спартак – «Альфа». Я забив у «дев'ятку» Корнєєву з центру поля.  

 

Юрій: 2 м'ячі в матчі 1994-го року між «СЛІДом» та «Механизатором». Обидва м’ячі я забив з центру поля. Ціна того матчу – золоті медалі.Тоді «СЛІД» виграв і ми стали  переможцями чемпіонату.

 

- А  за збірну? 

Юрій: 3 м'ячі  в першому матчі  у відбірковому циклі ЧС-96, збірній Сербії. Також три м’ячі я забив у Словенії, в матчі зі збірною Вірменії за  45 секунд. Тоді перед матчем зі збірною Іспанії нам було потрібно робити різницю м'ячів. Це нам допомогло, оскільки у  вирішальній грі ми програли збірній Іспанії – 1 : 0. Як виявилося майбутнім чемпіонам Світу. 

 

Сергій:  У мене всі голи у збірній пам'ятні.

 

- Хто з гравців-суперників Вам запам'ятався найбільше?

Юрій: Бразилець Шоко.

Сергій: Іспанець Даніель.

 

- Який найсмішніший випадок у Вашій  кар'єрі?

Юрій: Ми грали товариську гру зі збірною Білорусі. Команда проживала на базі в Святошино, а грала у Києві. Вся команда зібралася в автобусі і чекала головного тренера збірної Геннадія Лисенчука. Раптом, другий тренер збірної Валерій Водян  говорить  водієві, мовляв, поїхали – запізнюємося. Лисенчук нас наздожене. Загалом,  Геннадій Анатолійович діставався на цей матч на таксі, понад 19 кілометрів житомирської дороги. Для Водяна, який вважав, що ми граємо у дворовий футбол, це був останній  матч в якості тренера на той момент. Через деякий час він знову повернувся.

 

Сергій: Важко пригадати.

oni_7397_10522 

- Ви пережили за свою ігрову кар'єру еволюцію правил футзалу. Які на Ваш погляд гальмували або гальмують розвиток футзалу?

Юрій: Було дуже важко спочатку звикатися до нововедень у футзальних правилах. Але поступово звикалися.

 

Сергій: Ми на це не звертали уваги.

 

- Велику частину своєї кар'єри Ви відіграли в Росії. Чому, в порівнянні з нашими  «північними» сусідами, у нас футзал майже не розвивається?

Юрій: У Росії, як і в Україні було багато команд, які  мали в певний час багато грошей. За рахунок грошей вони досягали результатів, а потім зникали в забуття. Ті команди, які зараз  в лідерах, окрім  грошей на турнірні  витрачають величезні засоби на розвиток інфраструктури. Майже кожна команда в Росії, окрім основної команди, має  дубль і дитячу школу. На Україні, може окрім Харкова і Луганська, основна увага приділяється турнірним завданням. Адже недаремно ті ж бразильці й іспанці вчать своїх дітей спочатку міні-футболу,  а потім  великому футболу. Як  показує практика саме ці країни зараз є лідерами, як футболу, так і футзалу.

 

Сергій. Перш за все ми відстаємо в загальному розвитку. У Росії робиться все, щоб  футзал фінансувався на всіх напрямках.

 

- Чому, на Вашу думку, збірна України досягала  відчутних  результатів на міжнародній арені в середині 90-х і початку 2000-х років?

Юрій: Все-таки футзал тоді  реально розвивався в багатьох регіонах. Ви погляньте на збірну 96-го року: ми були з Черкас, Косенко та Москалюки представляли  дніпропетровську школу; Безуглий, Корідзе та Мельников – одеську; Зозуля, Вонярха, дещо пізніше, Мансуров – запорізьку; Москвичев – донецьку. А ще були гравці з інших міст, які були здатні замінити гравців збірної. Зараз в збірній наявні переважно представники харківської школи, плюс те, що залишилося від старої гвардії. Це показує  рівень розвитку футзалу в регіонах.

 

Сергій: Перш за все,  гравці, які грали в тій збірній пройшли хорошу школу радянського футболу. Все-таки, тоді рівень підготовки молодих гравців був вищий. Плюс, всі були амбітні й фанатичні. Зараз, на жаль, у гравців на першому місці гроші, а не результат.

 

Довідка

Сергій і Юрій УСАКОВСЬКІ: 

Народилися 10 жовтня 1968-го року. У своїй професійній кар’єрі грали в таких командах: «Фотоприлад» (Черкаси) – 1991, «Механізатор» (Дніпропетровськ) – 1991, «Надія» (Запоріжжя) – 1992, СЛІД (Київ) – 1993/94, «Новорусь» (Москва, Росія) – 1994/95,  КСМ-24 (Москва, Росія) – 1994/98,  УС»Корпія»(Київ) – 1998/2000, «Спартак» (Москва, Росія) – 2000/2002, «Шахтар» (Донецьк) – 2002/03,  «Приволжанин» (Казань) – 2003/04, «Тулпар» (Караганда, Казахстан) – 2004/05,  Зірка (Іркутськ), Прогрес (Глазов) – 2006/08.

 

Здобутки братів Усаковських:

Чемпіони Росії – 2001. Чемпіони України – 1992, 1994.  Срібні призери чемпіонату Росії – 1996, 1997. Бронзові призери чемпіонату Росії – 1998, 2001. Срібні призери чемпіонату Казахстану – 2005, срібні призери  емпіонату України – 2002 . Володарі Кубка СРСР – 1991. Володарі Кубка Ліги (Росія) – 1997. Володарі Кубка України – 2003.У збірній України  з 1994 року. Бронзові призери Чемпіонату Світу – 1996.

 

 
Футзал. Чемпіонат України. І ліга
Команди
Матчі Різниця мячів Очки
1 «Віза-Вторма» 13 69 - 18 31
2 «Авангард» 12 54 - 23 27
3 Food Centre-СумДУ 10 35 - 18 24
4 Епіцентр К-Таїрова 11 59 - 35 19
5 «Атлетік» 13 59 - 55 18
6 «Рятувальник» 9 32 - 33 14
7 НФК «Черкаси» 13 21 - 73 9
8 «Ураган-2-КФВ» 10 22 - 34 6
9 «Кобра» 11 14 - 76 0
Чемпіон. обл. Екстраліга (1-4 місця)
Команди
Матчі Різниця мячів Очки
1 «Шарм» 0 0 - 0 0
2 «Майфон» 0 0 - 0 0
3 «Край» 0 0 - 0 0
4 ЛНЗ 0 0 - 0 0
Чемпіон. обл. Екстраліга (5-7 місця)
Команди
Матчі Різниця мячів Очки
1 «Рувер» 0 0 - 0 0
2 «Цетус» 0 0 - 0 0
3 «Енергія» 0 0 - 0 0
Чемпіонат обл. Вища ліга (1-4 місця)
Команди
Матчі Різниця мячів Очки
1 «Хімелектробуд» 0 0 - 0 0
2 «Карбон» 0 0 - 0 0
3 «Колос» 0 0 - 0 0
4 «Наша Ряба» 0 0 - 0 0
Чемпіонат обл. Вища ліга (5-8 місця)
Команди
Матчі Різниця мячів Очки
1 «Яснозір’я» 0 0 - 0 0
2 «Громада» 0 0 - 0 0
3 Шполабудматеріали 0 0 - 0 0
4 «Рятівник-2» 0 0 - 0 0
Чемпіонат обл. Перша ліга
Команди
Матчі Різниця мячів Очки
1 «Гермес» 10 37 - 21 22
2 «Вектра» 9 27 - 12 20
3 Єрківська ОТГ 9 29 - 25 19
4 «Патріот» 9 38 - 17 18
5 «Сміла» 9 34 - 22 18
6 «Слобода» 9 26 - 20 17
7 «Альянс» 9 24 - 19 16
8 «Granada-Makros» 9 29 - 35 13
9 «Юнайтед» 9 27 - 31 10
10 «Старий город» 10 15 - 32 8
11 «Служба порятунку» 9 25 - 32 6
12 «Агро-старт» 10 21 - 37 5
13 «Юніт» 9 10 - 39 1
плакат

 

IMG-acfd21f48fedf12c91000e09ea36554c-V

baners 

Реклама n

Интернет-магазин Store.volleyball.ua

freya

Ми в соціальних мережах

2 27   chs   images4190517

© 2011

Всі права захищено. Інформаційний партнер ТОВ "Довідкове бюро"