Анастасія Шпанюк: «Виходячи на ринг розумію, що це все було не просто так»

24 Жовтень, 2019

Zmi.ck.ua представляє чергового учасника збірної Черкащини у Кубку України з боксу серед жінок, який стартує 28 жовтня у Черкасах.

 

Про дитинство та спорт

– У мене вся сім’я спортивна – тато, мама та брат.  Мама є тренером із гімнастики, тому я тривалий час займалася саме цим видом спорту, зуміла виконати норматив майстра спорту. Щодо боксу, то вперше потрапила на тренування у 12 років, однак це буде більше для розмаїття. Тим більше, що у мене брат займався спортом, ось і я приєдналася за компанію. Тоді здавалося, що бокс – це легко. Мовляв, у гімнастиці є можливість впасти зі снаряду і отримати серйозну травму, а у боксі навпаки все дуже просто – когось побив та забрав нагороду нагороду (сміється. – Ред). Десь у 15 років я зрозуміла, що це серйозне захоплення , коли потрапила у збірну України та поїхала на змагання у Тайвань. До цього часу паралельно ходили на тренування з боксу та гімнастики.

Про психологію

– У ринзі ти борешься не проти суперника, а проти себе. Налаштовую себе таким чином, що я щоденно тренуюсь, вкладаю свої сили та здоров’я. Виходячи на ринг розумію, що це все було не просто так. Дуже впливає на настрій підтримки сім’ї та близьких людей. Я маю показати все, що можу. Також налаштувати на поєдинок може і тренер.

Про перемоги

– Бокс – це не зовсім жіноча справа. Мені подобається цей вид спорту, перемоги на турнірах, однак у мене немає зацикленості. У майбутньому не бачу себе на професійному рівні. Хоча й зараз навчаюся на тренера у ЧНУ імені Богдана Хмельницького, однак у планах здобути ще й другу вищу освіту із іншої спеціальності.

Про травми:

– Я у спорті дуже давно. На щастя, поки серйозних травм вдавалося уникнути. Спочатку батьки дуже стримано ставилися до мого боксерського захоплення, особливо мама.  Але ніколи не жаліли.  Та і загалом дівчата на тренуваннях не жаліються. Щось болить? До побачення, їдь додому.

Не буду приховувати  – це страшно. Але зараз вже не відчуваю болі. Звичайно, трапляються невеликі синці та садини. Це і є головний меседж психології – перебороти свій страх. До речі, мої заняття гімнастикою також стали у нагоді – пластика кординації допомагає ухилятися від ударів суперників та добре почувати себе у ринзі.

Про харчування та режим

– У цьому питанні все індивідуально. Якщо немає ніяких змагань, то можна набрати зайві 1-2 кг. Перед турніром їх не важко буде прибрати та “підігнати” свою вагу. Але морально дуже тисне, оскільки навкруги дуже багато cмачних спокус. Особливо, коли один із твоїх друзів може з’їсти чізбергер, а ти – ні. У моєму раціоні відсутнє солодке (заміняю фруктами), вироби із тіста, смажені страви. Намагаюся отримувати лише білки та вуглеводи.

Режим дня у мене наступний: прокидаюся о 8 годині, іду на тренування. В обід – обов’язковий сон. Увечері знову йду на тренування. Десь о 22-23 годині засинаю. Часу на нічні клуби точно немає (сміється. – Ред). Інколи й виникає бажання десь піти відпочити, але вже немає сил на це.

Про конфлікти

– Мені, на щастя, поки не доводилося застосовувати свої вміння у повсякденному житті. Однак, якщо ти займаєшся спортом, то не має морального права застосовувати силу десь у конфліктах. За це можна потрапити і за грати. Я взагалі намагаюся не влазити у подібні ситуації. Ти все рівно сильніше та технічніше за опонента. Можна один раз вдарити, а потім сидіти у в’язниці все життя – воно того не варте.

Про спортивні амбіції

 

– Наш тренер Андрій Володимирович Мальований ставить максимальні завдання на найближчий турнір – перемогти у Кубку України, що буде проходити у Черкасах. Ці змагання будуть ліцензійними, тому перемога у них дасть можливість для кожної спортсменки у своїй ваговій категорії потрапити до складу збірної України під №1 та поїхати на літню Олімпіаду.  Це моя найбільша мрія на аматорському рівні.

Про розвиток боксу в області:

– Ми спілкуємося із боксерами з різних регіонів. Можу із впевненістю сказати, що на Черкащині все дуже добре. Нас забезпечують формою, необхідним інвентарем, стипендіями, їздимо на змагання. Далеко не у всіх є такі можливості. Якби ми це робили за власні кошти, то багато б талановитих спортсменів вже б не займалися. Лише одні рукавиці коштують близько тисячі гривень, а їх на рік потрібно декілька пар.

http://sportlandia.net.ua/