До 10-річчя «Черкаського спорту». РЕТРО-ІНТЕРВ’Ю: Леонід Сіренко, 25.12. 2011 року

23 Червень, 2021

У вересні 2021 року «ЧЕРКАСЬКОМУ СПОРТУ» виповнюється десять років і з цієї нагоди ми публікуємо інтерв’ю різних років, що були одними з цікавих і пам’ятних

 25 грудня 2011 року

Леонід Сіренко розповів про перспективи розвитку легкої атлетики у місті та про шанси наших спортсменів поборотися за золото провідних чемпіонатів не лише країни, але й світу

Уже не перший десяток років ця людина присвячує весь вільний час розвитку легкої атлетики у Черкасах. Кожен день для нього – це відкриття нових атлетичних талантів та боротьба за місце легкої атлетики серед інших видів спорту. У минулому він здібний легкоатлет, у теперішньому – талановитий тренер, керівник СДЮСШ олімпійського резерву та голова федерації легкої атлетики Черкаської області. Леонід Сіренко, попри щільний графік, знайшов час зустрітися із «Черкаським спортом» та розповісти про перспективи розвитку легкої атлетики у місті та про шанси наших спортсменів поборотися за золото провідних чемпіонатів не лише країни, але й світу.

– Леоніде, розкажіть, як особисто Ви потрапили до легкої атлетики?

– О! Це було дуже давно. Взагалі, спортом займався із самого дитинства. Я сам родом із Полтавської області, де у ті часи, окрім легкої атетики, не було нічого. У нас з’явився тренер із спеціальною спортивною освітою, що на ті часи було великою рідкістю. Він мав підхід до всіх дітей, у тому чисі і до мене. Отак, волею випадку, і почав займатися легкою атлетикою. Спочатку моїм фаховим заняттям були види на витривалість, а вже потім перейшов на спринт. Доречі, показував непогані результати. Будучи у восьмому класі, я виграв першість області у бігу на 100 метрів. Після того почав тренуватись ще наполегливіше. У Полтаві втупив до кооперативного інституту на бухгалтерський факультет, але потім, склалося так, що перейшов до кооперативного технікуму. Був неоднократним чемпіоном з Полтавської області з бігу. А після закінчення технікуму мене відправляли до інституту в Одесі, але спорт взяв своє. Я поїхав до Черкас і вступив на факультет фізичного виховання.

– Що спонукало Вас стати тренером?

– На жаль, попри всі мої старання, кращого результату в Черкасах я не досяг. Тому вирішив спробувати себе у якості тренера. Після  закінчення інституту пішов працювати до спортивної школи молоді. Спочатку працював там заучем, а вже потім перейшов суто на тренерську посаду. Саме там вдалося підготувати ряд тогочасних провідних спортсменів, а саме: Тетяну Тригуб, Олександра Заіку, Надію Кушку, Світлану Гарбіч, Наталію Стороженко, Леоніда Руздяєва. А вже з 80-го року мене призначили тренером школи олімпійського резерву, де працюю по  цей час. Намагаюсь передати свій досвід молодим тренерам і, думаю, що покищо це успішно мені вдається. На сьогодні, ми єдиний методичний центр з розвитку легкої атлетики в Черкаській області, іншого осередку немає. І вже два роки наша школа має статус олімпійського резерву черкаської обласної ради.

– Як вдається поєднувати тренерську роботу з посадою голови федерації легкої атлетики?

-. Але можу сказати точно, що останні років 15-ть тренерська робота з моєю керівною посадою одна одній не заважали. Це два боки однієї медалі. Навпаки, я отримую задоволення, що можу бути корисним не лише як керівник, але і  як наставник.

– На Вашу думку, умови в яких зростають теперішні легкоатлети гірші ніж ті, в яких зростало Ваше покоління спортсменів?

– Звісно зараз у спортсменів кращі умови ніж були у мій час. Адже ми тренувались десь у лісі, розводили багаття і після тренувань сушили над ним одяг, адже ще  треба було додому вертатися 4 кілометри лісом. У розпорядженні сьогоднішніх легкоатлетів шикарний спортивний «Манеж». Взагалі умови у них значно кращі: починаючи від екіпіровки і закінчуючи покриттям на бігових доріжках. Але велика перевага мого покоління була у здоров’ї, адже теперішні спортсмени значно слабші. І, я вважаю, що наразі це наша першочергова задача зробити їх сильнішими.

– На Черкащині є легкоатлети, які показують якісні результати на всеукраїнських змаганнях, але на міжнародних чомусь демонструють дуже скромні виступи. Чого, на Вашу думку, їм не вистачає?

– Назвати конкретно одну причину важко. Адже на це впливає низка чинників. Перший чинник – відсутність місця для тренувань. У нас у державі тільки в Ялті та Донецьку є стадіони з сучасними біговими доріжками, де можна проводити тренування. Все, це два стадіони на всю нашу державу. Зараз, правда, поклали бігову доріжку в Києві але, думаю, що до чемпіонату «Євро-2012» навряд там хтось займатиметься. І ось така тенденція зберігається останні 10-12-ть років. Другий чинник – це те, що у нас не існує центру відновлення працездатності спортсменів. Легкоатлети відновлюють свої сили самотужки, хто як може. За кордоном є спеціальні центри, які опікуються відновленням сил спортсменів. Там є спеціальні камери, у які спортсмени заходять після тренувань і, пробувши там деякий час, вони виходять з абсолютно відновленими силами та почуттям, яке було у них на початку тренування. Але у нас у легкоатлетичних центрах такі камери відсутні, що значною мірою впливає на показники. У радянський час був інститут, який розробляв методику тренувань і був провідним у цій галузі. Робились біохімічні досліди, брали біопсію м’язів, дивилися на що здатен той чи інший спортсмен. Зараз же у нас таких можливостей немає. А для школи олімпійського резерву це дуже потрібно і важливо.

Звісно, навантажити спортсмена може кожен тренер, а от відновити його сили, не маючи спеціального обладнання, далеко не всі. Тому нашим спортсменам потрібно декілька днів, щоб повноцінно відновити втрачену енергію. А сьогоднішня методика тренувань передбачає, що спортсмен має паралельно виконувати низку вправ і, відповідно, він просто не встигає відновлюватись. І ми програємо або в одному, або в іншому нормативі. Ось тому ми і не маємо масових високих спортивних результатів.

– Наразі Черкащині відома низка легкоатлетів, які регулярно здобувають перші місця на змаганнях різноманітного ґатунку. Чи є у них гідна заміна?

– Хочу сказати, що такі спортсмени як Віталій Волошин, Наталя Золотухіна, Лідія Провозіна, В’ячеслав та Юлія Олішевські – всі вони безумовно гордість нашого міста. Але це не значить, що на них легкоатлетичні досягнення міста завершаться. Наразі, молоде покоління легкоатлетів демонструє хороші результати. За плечима у вищеперерахованих спортсменів уже стоять такі молоді легкоатлети, як: Валерія Семінкова, яка зараз готується до Чемпіонату світу серед юнаків 2013 року. У свої 15-ть років вона майстер спорту з метання молоту, це, на мою думку, фантастичний результат для такої юної особи. Також Данило Даниленко (94-го р. н.), кандидат в майстри спорту та бронзовий призер Чемпіонату України. Анастасія Нікітіна (94-го р. н.), багаторазова чемпіонка України з бігу. Анастасія Чугрєєва (95-го р. н.), чемпіонка України зі стрибків у довжину. Світлана Сєньова (94-го р. н.),чемпіонка України із бігу на 100 метрів. Також бронзова призерка чемпіонату України серед дівчат з бігу на 400 метрів з бар’єрами Валерія Монастирецька та чемпіонка України серед дівчат у стрибках у довжину Ілона Кириченко.  Я можу перерахувати ще багато молодих талантів, які підростають у нас на Черкащині. Це свідчить про те, що заміна теперішнім спортсмена є. І ця заміна уже зараз демонструє стабільно високі спортивні результати, що не може не радувати!

– Наскільки нам відомо, у Вас є крита арена для занять взимку, але відсутня база для тренувань на відкритому повітрі у теплі пори року. На Вашу думку, наскільки реально виховати якісного атлета у таких умовах?

– Найбільша наша проблема – це відсутність бігових доріжок на відкритому повітрі. Якщо взимку у нас проблем з тренуваннями немає, то з квітня місяця нам просто немає куди діватись. Ми влітку змушені бігати в «Манежі». Це дуже занижує результати спортсменів. По-перше, у них починається ацидоз крові, адже практично немає свіжого повітря. Коли спортсмен біжить виділяється молочна кислота, а коли він дихає свіжим повітрям, то ця кислота розганяється. А коли влітку, він бігає в закритому приміщені, де немає свіжого повітря, то це негативно впливає не лише на його результати, але й на стан здоров’я. Звичайно, що за таких умов високих спортивних результатів показати практично неможливо. Нам доводиться їздити на тренування потягом аж в Гребінку. Але для того, щоб показати високі результати, то потрібно тренуватись 2-3 рази в день, а ми, враховуючи не близьку дорогу, можемо тренуватись лише раз, оскільки їздити аж у інше місто, це затратно і фінансово, і по часу. Я вважаю, що це головна проблема, яка заважає нашим спортсменам повноцінно тренуватись та досягати високих результатів. Адже у таких у мовах можуть розкритися лише одиниці.

– Розкажіть, як Ви вирішуєте проблеми з фінансуванням?

– Ми у постійному пошуку спонсорів. Намагаємось вхопитись за будь-яку можливість. Зараз ми налагоджуємо співпрацю з обласним управлінням у справах сім’ї, молоді та спорту, яке веде переговори стосовно питання виділення нам коштів. Якщо все складеться добре, то ми хочемо зробити на міні-стадіоні позаду нашого спортивного комплексу бігову доріжку і футбольне поле. Тоді у нас була б хоч якась власна літня спортивна база. Думаю, що це питання зрушить з місця у 2012-му році, адже ми вже не один рік про це балакаємо. Якщо у нас з’явиться така база, то рівень результатів наших спортсменів зросте у рази. Також, обіцяли зробити доріжки на центральному стадіоні, але коли це буде – покищо загадка.

Взагалі, зараз стало важко працювати, адже хочеш створити гарні умови, але коштів не вистачає. Постійно шукаєш спонсорів, звертаєшся до них по допомогу. Але далеко не всі відгукуються на наші прохання. Легка атлетика хоч і зоветься «королевою спорту», але в житті вона більше схожа на «Попелюшку». На сьогодні більш престижними є різноманітні види одноборств, теніс. Хоча, як на мене, легка атлетика нічим не поступається, а є елегантним та корисним видом спорту.

– На Вашу думку, який стан легкої атлетики в Черкаській області?

– На сьогодні легка атлетика розвивається у нас далеко не на тому рівні, на якому хотілося б її бачити. Більш менш серйозно легкою атлетикою займаються в Умані, Ватутіно, Звенигородці, Корсунь-Шевченківському та Городищі. Лише у шести обласних осередках культивується легка атлетика. Але в деяких з них усього по одному фахівцю. Можна сказати, що зараз цей вид спорту в області тримається винятково на ентузіазмі. Якщо ці ентузіасти зникнуть, то слідом за ними зникне і легка атлетика в області.

– Які шанси у черкаських спортсменів потрапити до збірної України?

– Шанси є і дуже хороші. Адже 22-ва наші легкоатлети входять до складу збірних команд нашої країни. Існує три склади: основний, кандидати і резервний склад. От наші спортсмени входять до всіх трьох складів. Це досить високий показник, враховуючи те, в яких умовах зростають наші спортсмени. Для порівняння скажу, що в Полтавській області до складу збірної входить усього три спортсмени, у Вінницькій – п’ять. Тому перспективи насправді дуже хороші, але гарантувати щось дуже важко. Адже існує низка причин, які стримують наших спортсменів і головна з них – це фінанси.



http://sportlandia.net.ua/


Cheap NFL JerseysLamar Jackson jerseyCheap NFL JerseysCheap MLB JerseysWholesale JerseysCheap NHL JerseysCheap NFL Jerseys ChinaCheap Jerseys ChinaCheap NFL JerseysCheap NFL Jerseys