 |
4 Травня, 2022
Для 27-річного черкащанина Артема Лукашука вдалим видався дебют на «Іграх Нескорених», що відбувся у нідерландській Гаазі у квітні цього року, де він виборов «срібну» медаль у стрибках у довжину
Артем Лукашук поділився з пресслужбою черкаського МСК «Дніпро» своїми почуттями від участі в Іграх, коли в Україні війна, скільки часу готувався до змагань, про знайомство з принцом Гаррі і його дружиною Меган Маркл:
– «Ігри Нескорених» – міжнародні змагання для ветеранів та військовослужбовців, які отримали поранення, були травмовані або захворіли, виконуючи свої службові обов’язки, двічі перед цим переносилися. Кожного разу було так, що підходиш на пік форми, а тут повідомляють, що змагання переносяться. Зрозуміло, що після цього руки опускалися, бо підготовка забирала багато сил і енергії, крім цього не обходилося без травм.
– Як сприйняв інформацію, що «Ігри» цього року все таки нарешті відбудуться?
– Знаєте, коли на нашій території йде повномасштабна війна з боку росії, то більше були думки про бойові дії і особливо не був неналаштований летіти до Гааги. Але було прохання з боку президента України, щоб наша команда вирушила на «Ігри Нескорених», що ми і зробили. Але скажу, що у даній ситуації ми летіли туди більше дипломатами, ніж спортсменами. Але не маючи достатньо часу для тренувань і, попри дещо не оптимістичні сподівання, нашій збірній команді вдалося вибороти 16 нагород.
– З урахуванням того, що з початком російсько-української війни ти вступив до територіальної оборони, чи вдалося потренуватися до старту Ігор?
– Було усього три тренування і то без особливих навантажень, щоб не отримати якусь травму.
– На «Іграх Нескорених» ти виступив у трьох видах програми – баскетболі на візках, бігові на 100 метрів та стрибках у довжину, де виборов друге місце. Розкажи історію із твоїм захопленням легкою атлетикою.
– Раніше спеціально легкою атлетикою не займався – ні бігом, ні стрибками. Все почалося після того, як отримав поранення (2014 р.). Коли стало відомо, що у програмі «Ігор Нескорених» є стрибки у довжину, ми з моїм тренером Антоном Скачковим вирішили зайнятим цим «питанням» щільніше. Одним словом починалися мої заняття легкою атлетикою з «нуля» після 20 років.
Цікаво, що в Гаазі основним видом у мене був біг на 100 метрів. Але забіг був відразу після стрибків і мені не вдалося показати високий результат – фінішував на 9 місці.
– Роки тренувань не пройшли марно. Але завжди є бажання досягти максимального результату. Сильно засмутився, що у стрибках у довжину зупинився за крок до чемпіонства?
– Стрибки у довжину доволі таки «відкрита» категорія. Якщо у інших видах через тяжчі поранення більше класифікацій і у них виступали і по 10 учасників, то у нас була інша ситуація. Наприклад, якщо я виступав після поранення ноги, то серед моїх конкурентів були ті, хто мав, наприклад, ушкодження руки, або був після контузії. У нас за нагороди змагалися 35 чоловік і була велика конкуренція. Тож я дуже задоволений завоюванням срібної медалі. Хотів би відзначити свого тренера Антона Скачкова, за його вклад у мою перемогу. Якісні легкоатлетичні майданчики «Черкаси-Арени» (директор Гончаров Ю.А.) і спорткомплексу «Манеж» (директор Сіренко Л.В.) сприяли у закладенні фізичної форми для досягнення високого результату.
– А як ти потрапив до збірної команди з баскетболу на візках?
– Нас приїхали тренувати американці. В один з днів нас, хто не був тоді задіяний у тренуваннях, запитали, хто хоче грати в баскетбол, на що я дав згоду. Отак я став грати в баскетбол на візках. Поступово наш американський тренер прийняла рішення, що я буду виступати у першій п’ятірці. Для збірної України це були перші змагання такого рівня. На Іграх стартову гру у французів ми виграли 12:8, хоча по ходу програвали 2:8. Потім поступилися грузинам, які вже грають п’ять років і мають великий досвід виступів у міжнародних змагань. Збірна США, взагалі була поза конкуренцією і у підсумку виграла турнір.
– Артеме, якою була атмосфера змагань?
– Такого я ще ніколи не бачив – висока організація, тепле відношення до нашої збірної команди з боку представників усіх країн. Словами це складно передати. На церемонії відкриття люди не вигукували традиційно англійською Ukraine, а намагалися нашою мовою скандувати Україна. Аж сльози на очах від оцього всього накочувалися.
– На фото ти є з принцом Гаррі. Який він у спілкуванні?
– На відкритті змагань він сказав, що всім відомо, що у нас війна, він у захваті від того, що ми приїхали і він підтримує нас. Гаррі і його дружина Меган Маркл дуже легкі у спілкуванні. Під час розминки перед легкоатлетичними змаганнями вони самі до на зайшли і запропонували фотографуватися. Коли я із своїм товаришем отримували нагороди, Гаррі нас вітав і говорив, що українці сильні духом і він твердо вірить, що ми переможемо у цій війні росію. Ще раз ми з принцом спілкувалися перед нашою баскетбольною грою з грузинами. Він зайшов до нас, коли ми розминалися. Цікаво, що він мене пам’ятає із 2017 року, коли я був у запасі нашої збірної на Іграх у Торонто. Тоді я йому запропонував сфотографуватися, а він сказав, що не любить селфі. Про ту ситуацію я йому нагадав вже зараз у Нідерландах у посольстві США на зустрічі з нами, де був присутнім і принц Гаррі. Була ситуація, що він сказав про те, щоб сфотографуватися, на що я сказав – ноу селфі. Він подився на мене, засмівся і сказав – Торонто. Тобто згадав, як тоді не хотів зробити селфі. Скажу так, принц Гаррі дуже простий у спілкуванні, незважаючи на його високий статус.
– Наскільки складно було брати участь у змаганнях, коли знаєш, що тут точиться війна, а ти на тисячі кілометрів поїхав від місця подій?
– Додавали сил і впевненості дзвінки з фронту від друзів, які вітали нас з перемогами і говорили, що ми правильно зробили, що поїхали туди. Тілом ми були там, а думками в Україні. Постійно слідкували за новинами. Складно було налаштуватися на щось інше. А у нас крім змагань і тренувань, була ще участь у багатьох дипломатичних заходах.
– Поділися своїми почуттями від цих страшних подій, що відбуваються у нас.
– Насамперед гордість за нас – українців. Нас хотіли роз’єднати, але з перших днів війни ми ще більше об’єдналися. І вони нам за це мстять. Мстять за те, що ми хочемо краще жити ніж вони і бути європейською країною. Війна – це завжди погано. Так виходить, що ми не лише воюємо за себе, а захищаємо й Європу, бо у «нього» по ходу великі плани і багато країн це розуміє. Стримувати орків нам вдається великою ціною – життями наших бійців, також гинуть мирні люди. Дуже вірю у нашу перемогу, щоб якнайшвидше цей жах закінчився.
Джерело: «Черкаський спорт»
