 |
6 Травня, 2022
Сила волі і характер черкащанина Сергія Прядки допомогли йому повернутися до активного життя після тяжкого поранення, отриманого в АТО. Сергій Прядка – є головою ГО «Козацькі вітрила», яка займається розвитком вітрильного спорту серед дітей та ветеранів, опікується дітками з інвалідністю, є депутатом Черкаської міської ради, а тепер і переможець спортивних «Ігор Нескорених» серед ветеранів та військовослужбовців, які отримали поранення, були травмовані або захворіли, виконуючи свої службові обов’язки.
Пресслужба черкаського МСК «Дніпро» поспілкувалася із «золотим» медалістом «Ігор Нескорених».
– Сергію, раніше у «Іграх Нескорених» брав участь?
– Ні, це був мій дебют. А загалом у нас є неписане правило – один раз брати участь у Іграх, щоб мали можливість і інші позмагатися. Річ у тім, що на кожну країну є певна квота на кількість учасників. Наприклад, від України у Гаазі могли змагатися лише 20 учасників. На наступні Ігри квоту нам підняли до 23.
– У скількох видах змагався?
– Спочатку був біг на візках на 100 м, де серед 5 учасників я фінішував четвертим, обійшовши англійця, далі штовхання ядра, веслування на тренажері на 1 хвилину і їзда на ручному велосипеді.
– Із чотирьох видів був якийсь основний?
– Головний – це біг на візках, але основну ставку я робив на штовханні ядра, де у підсумку виборов «золото», і веслуванні на тренажері. У веслуванні я мав шанс також вибороти одну із нагород, але під час виконання вправи мені стало зле і я змістився із другого місця на сьоме.
– Розкажи, як відбувалася боротьба за нагороди у штовханні ядра. Показав результат той, на який розраховував?
– На моїх підготовчих зборах, які проходили під керівництвом Василя Вірастюка, я показував результат – 7-7,10 метрів. А в Гаазі так вийшло, що виклався навіть не 100%, а на всі 200%. Коли сідав, брав ядро і готувався до виконання вправи я розумів, що такого шансу у мене більше не буде, я згадував настанови свого тренера і в одній із спроб мені вдалося штовхнути на рекордні для мене 8 м 33 см. Я виклався на повну силу, щоправда не обійшлося без отриманих ушкоджень. При цьому хочу відзначити підтримку Вірастюка, який телефонував мені перед змаганнями та налаштовував на боротьбу. Також був дзвінок від нього вже після перемоги, де він був радий, що тренування були не марними.
– З урахуванням того, що у нас війна і часу для підготовки до Ігор у вас майже не було, Україна виборола 16 медалей. На такий результат мабуть і не сподівалися?
– Так дійсно, для нас такий результат став приємною несподіванкою. Але всі учасники Ігор побачили, що ми викладалися на повну силу при виконанні кожної вправи. При цьому втрачали свідомість, відмовляли ноги, але була максимальна віддача, не жаліючи себе, і всі бачили, що ми, українці, Нескорена нація.
– Очевидці розповідають, що атмосфера змагань і підтримка надихала Україну показувати високі результати.
– Загалом саме на цих Іграх головне було не медалі. Це зустріч побратимів, хоч із інших країн, але ми один одного розуміли, бо отримали інвалідність під час воєнних дії. Це підтримка ветеранів один одного. Ділилися досвідом, дізнавалися яка ситуація з ветеранами у інших країнах. Наприклад, у США, якщо людина отримала бойове поранення, то далі ним опікується спеціальний менеджер і перед ветераном стоїть вибір чим далі займатися – бізнесом, навчатися чи іншим, а не думати, як виживати, що у нас часто буває.
Але повернімося до Ігор і тієї чудової атмосфери під час змагань. Україну намагалися усі підтримувати і бажали, щоб у нас війна якнайшвидше закінчилася. Мене, зокрема, шокувало, коли спортсмени з Південної Кореї вигукували – Слава Україні.
Загалом у самих Нідерландах дуже з великою увагою відносяться до людей з інвалідністю. Наприклад, коли виходив на прогулянку, то машини ставали і пропонували підвезти.
На знімку: Сергій Прядка із Принцом Гаррі
– Наскільки складно було налаштовуватися на змагання, коли знаєш, що дома війна?
– Дуже важко було. Перші три дні у Гаазі не могли звикнути, що літає авіація. Хочеш не хочеш, а голова піднімається вверх. Постійно слідкуєш за новинами – що там у нас відбувається. У мене за два роки, що воював, з’явилося багато друзів. Частина з них знову задіяна у бойових діях і переживаєш за них. І війна йде не просто за територію, а за те буде така нація як українці чи ні. Тож дуже складно було сконцентровуватися на змаганнях.
– Сергію, а раніше яким видом спорту ти займався?
– Спортом до того, як пішов воювати у 2014 році, не займався. Все почалося через рік після отриманого поранення. Той рік я провів у госпіталі та інституті протезування у Харкові. У цей період дуже відчутною була допомога харківських волонтерів і підтримка моєї дружини, з якою я познайомився, коли був в АТО. Після Харкова я повернувся до Черкас. Як би не моя дружина, то я не знаю щоб зі мною було б взагалі.
Був дуже складний період. Згодом харківські волонтери запропонували брати участь у спортивних змаганнях серед ветеранів і сприяли у цьому. З виїздами на такі змагання у Черкасах почали допомагати друзі і знайомі. Отак почалися мої заняття спортом.
– Те що ми переможемо сумніву немає. Що, на твою думку, буде основним у досягненні загального успіху України?
– Сила волі українців. Зрозуміло, також важливим компонентом є зброя, але саме наша сила волі переможе.
Джерело: «Черкаський спорт»
