Футбол Уманщини & Олександр Казанюк: четверта і заключна частини інтерв’ю

6 Січень, 2021

Завершальні частини розмови редактора уманського футбольного сайту Ігоря Соболенка з головним тренером ФК «УТК» (Паланка, Уманський район).

Частина 4.

  1. В тій грі сталася ще одна примітна подія. На полі в Умані в складі «УТК» дебютував Андрій Запорожан. Це одна з яскравих, помітних фігур УПЛ останніх років. Його перехід до «УТК» став без перебільшення самим гучним трансфером в області торік. Як то сталося?

Ми з Андрієм давно спілкуємося. Дружимо. Є кумами. І підтримуємо зв’язок. Коли він отримав складну травму, то випав з обойми в «Олександрії». Ще й контракт завершився. Він проходив дуже серйозний процес відновлення. 4 місяця без футболу. В одній з розмов я натякнув, що, якщо є у нього бажання грати в офіційних матчах, якщо дозволятиме здоров’я, то можемо його заявити за нашу команду. Буде можливість і нам допомогти, і йому повернутися до гри. Тим паче прийшов до нас Саша Тарасенко, з яким ми були разом в «Олександрії». Я вважаю, що в підсумку від цього виграли обидві сторони. Ми провернули такий гучний трансфер. І тим самим навзамін допомогли і Андрію.

  1. Після такої гри і перемоги в чемпіонаті на «УТК» за тиждень очікувала битва проти «Базиса» і у кубку. Розгром суперника в чемпіонаті не розхолоджував?

Ні, нічого такого не було. Ніякої ейфорії. Розуміли, що кубкова гра буде ще важче. Чудово розуміли, що легко не буде нікому!

  1. Що згадаєш про той драматичний чвертьфінал?

Однозначно, що це самий важкий матч у сезоні. Самий цікавий з огляду на те, як він розвивався. І я думаю, що для глядачів то був супер-матч. Такий сюжет забрав дуже багато сил та емоцій. Окраса сезону! Ми програвали. Але в підсумку таки вирвали перемогу.

  1. Після «спарки» проти «Базиса» був матч в Монастирищі. Проти одного з аутсайдерів чемпіонату. Але вийшло дуже важким матч. Ми перемогу вирвали надзусиллям лише в самому кінці. Три важкі матчі до того розрядили акумулятори команди?

Однозначно важко на такому емоційному рівні проводити всі матчі. Ігри з «Альтаїром» та «Базисом» дуже багато забрали насамперед емоцій. І в грі у Монастирищі був десь психологічний спад, десь закінчилися емоції. По грі ми знову створили дуже багато моментів, бажання демонстрували, але перемогу вольову вирвали у самому кінці. З нами у відкритий футбол не сильно хочуть грати команди в області. І на полях, куди ми приїжджаємо, здебільшого якість газону заважає створювати. А тут ще й спішили. Все в кучі… От і видали таку важку гру. Але три очки є три очки і ми залишалися в гонці.

  1. В тому ж турі, передостанньому в чемпіонаті, в паралельному матчі в Золотоноші місцевий «Златокрай-2017» оформив собі золоті медалі. Прикро було, що від нас нічого не залежало?

Дійсно прикро. Ми тоді надіялися, що «Росава» цілком спроможна створити якийсь сюрприз. Але… Втім винуваті ми самі – втрата нами очок раніше нам і завадила стати чемпіонами. Причину в собі шукали і шукаємо.

  1. З огляду на всі розмови довкола і пристрасті в соцмережах новоявлений чемпіон області в заключному турі не їхав відбувати номер в Умань. Та і додаткова стимуляція «третьої сторони» не приховувалася. Дуже нервова була атмосфера?

Всі розуміли цінність того матчу. Ми могли фінішувати як на другому місці, так і взагалі без медалей! Нас влаштовувала лише перемога. Велика відповідальність. Після матчу у Монастирищі самі хлопці розуміли, що треба ще більше вкладати у гру і сил, і емоцій, і відповідальності. Поєдинок проти «Златокраю» ще раз довів, що в нас є певний рівень підготовки, самовіддачі та командної гри. І це нам дало результат в матчі. І не скажу, що то була «гра в одну калітку». Було важко. Суперник – достатньо кваліфікований. І в цьому році саме вони в кінці кінців стали чемпіонами області.

  1. Матч заключного туру проти «Златокраю-2017» ти вимушений був пропустити і був вдома. Чому? Як воно такий матч бути відірваним від своєї команди?

Захворів. Спочатку не надав тому уваги. Десь подумав, що то несерйозно, минеться. Навіть тренувався ще напередодні. Була навіть імовірність, що доведеться самому вийти на поле в суботу. Але після тренування відчув себе ще гірше. В ранці в день гри було зафіксовано підвищення температури. І самопочуття погіршилося. І з огляду на нинішні обставини, умови, перестороги, прийняв рішення, щоб не наражати на небезпеку людей, залишитися вдома.

Звичайно, було важко. Ні гру подивитися, ні підказати. Але весь час був на телефоні. Мені переповідали перебіг подій. «Трансляцію» вів травмований Сергій Коломієць. Був у курсі всього. І тут дуже добре, що ми маємо можливість таку – в нас в клубі є Олександр Михайлович Єжаченко. Він підстрахував мене в такий важливий момент. Людина, яка теж чудово знає нашу команду, людей, гру. Це для нього не було несподіванкою. Він належним чином налаштував хлопців. Та вони і сам знали, що нам треба від самої гри.

  1. Але це ще було не все. Незвичний рік закінчувався в області розіграшем кубка. Дуже важкі два матчі за тиждень проти «Олімпа» в півфіналі. Графік був дуже виснажливим?

Так. Графік виснажливий. І виснажувало те, що в кожній грі потрібен був максимальний результат. Ми до гри з «Олімпом» виграли шість матчів поспіль. І 8-9 футболістів грали у кожному матчі по максимуму. І хоча ми старалися проводити відновлювальні процедури, тренування не носили інтенсивного характеру, але всеодно важко було. Додамо ще якістю полів восени, що погіршується, погода… Емоції вже не ті. Сили не ті. Але так у всіх було. Всі в таких умовах.

  1. Пропущений гол у Кам’янці, що зрівняв рахунок по сумі двох матчів, не вибив з колії?

Не вибило. Тому що десь ми розуміли, що буде грати Кам’янка у такий футбол, – чекати свого моменту, стандартного положення. Так і вийшло у принципі. Вони замкнулися, десь сподівалися на контратаку. І таки забили нам після стандартного положення. Можливо хотіли довести справу до додаткового часу, до пенальті. Але ми відігралися. Ми ще при 0:0 мали виходити вперед. Але вкотре нереалізація нами моментів створювала нам проблеми. Але і при 1:0 мали впевненість , що відіграємося. І коли ми то зробили, то не замкнулися, а йшли вперед і були ближче до успіху за суперника.

  1. Ну і нарешті фінал кубка області. Болюча тема? Вгамувалися емоції вже і проаналізував той матч у Лебедині?

Емоції вже вляглися. Емоції погані лише від результату. Сама гра, відношення, все – за таку поразку не соромно. Ті, хто дивився на стадіоні чи в трансляції, розуміють – мало бути по іншому. Ми створювали моменти, хороші моменти. Мали забивати. І зовсім інша була б гра. Суперник замкнувся. Чекав свого моменту. Прикро, що ми і забили самі то собі. Не суперник нам забив. А самі собі. Це дуже прикро… Але за саму гру хлопцям подякував. Вони робили все, що могли. Була б реалізація – був би інший результат. Є над чим працювати. Молоді хлопці. Бажання є. А майстерності ще десь не вистачає. Це, як то кажуть, на базарі не придбаєш. Це приходить з роками праці. Будемо надіятися, що кожен з нас зробить правильні висновки і будемо рухатися далі.

  1. В фіналі дуже прикру травму ще в першому таймі отримав Віталій Горобець. Сильно то вплинуло на гру команди, можливо на кінцевий результат?

Вплинуло. Це наш лідер. Капітан. Цим все сказано. Це кращий гравець команди в сезоні. Та і всього чемпіонату – на мою думку така індивідуальна відзнака точно справедлива. Для нас він незамінний. Нажаль, він отримав травму ще в першому таймі. Команда втратила лідера. І це в певній мірі підкосило. Віталій вів гру, практично в усіх матчах домінував в центрі поля, створював моменти. Такщо його втрата то більше ніж помітна втрата для команди. Сподіваємося, що Віталій відновиться після травми і ми разом піднімемося на вершину.

Частина 5.

  1. Як загалом охарактеризуєш гру і результати «УТК» в 2020-му році?

Як сезон загалом то непогано оціню. Я думаю, що в самому клубі нами спрацьовано добре. Друга наша команда третій рік поспіль виграла обласну першу лігу. Це теж результат праці. Те, що перша команда зупинилася за крок до обох вершин, теж факт… Нереалізаціями нами створених моментів не дозволила остаточно підкорити ті вершини. Та таки захисна лінія в цілому зіграла на своєму високому рівні. Півзахист теж – моменти ж то ми створювали в достатній кількості. Сама гра надію давала. Десь в завершальній стадії нас підвела гра… В цьому і була наша проблема в році, що минув. А так в цілому я подякував хлопцям за сезон. Претензій по тій таки самовіддачі жодних. Старалися всі.

  1. Окремо про «УТК-2». Цього року друга наша команда втретє поспіль виграла першу обласну лігу (здається, аналогів на Черкащині не було). Важливий взагалі ля фарм-клубу результат? Можна говорити, що саме минулого сезону в складі «УТК-2» було найбільше молодих гравців, що мужніють і дорослішають на очах?

Так. Воно так і є, тому що ми це бачимо. Виховуємо їх. В першій команді потрохи отримують шанс ті, кого ніхто до цього не знав. Але вони працюють, показують себе в другій команді. І тим самим, відношенням своїм, грою, вже стукають у двері першої команди.

  1. Виправдовує себе існування другої команди в «УТК»?

Однозначно да. Тому що це не тільки виховання молодих футболістів, про що мова була вище. Але і гравці першої команди, що відновлюються після травми або мають мало ігрового часу, отримують ігрову практику. І це підтримує ігровий тонус. Для цього такі команди і створюються, щоб доповнити першу.

  1. Що загалом підсумуєш про сезон на Черкащині?

Можна сказати – добре, що він пройшов взагалі! Були розмови, що і не буде. І звичайно то було б дуже погано. А так провели. В принципі рівень який був, такий і є. Не скажу, щоб щось змінилося в якусь сторону. Треба розуміти, що ситуація нинішня одна на всіх. Нестандартна ситуація. Провели. Закінчили. Все добре.

Сезон непоганий. Якщо в нас у попередніх сезонах було 3-4 команди, що боролися за нагороди, то зараз це 5-6 конкурентних колективи. Це додає азарту. Команди, що не хочуть пасти задніх, так само шукають футболістів, тренерів, і хочуть якогось результату. І це лише плюс нашому чемпіонату.

  1. Цей сезон був дуже незвичним і для уболівальників. Роками намагалися їх залучити на трибуни а тут тотальна заборона…

Хочу дуже подякувати тим відданим уболівальникам, які були і залишаються з командою! Деякі навіть на виїзди добиралися, попри перспективу бути за парканом! Не просто їм то все було витримати! За парканом весь сезон довелося бути… Але ми, вся команда, це дуже цінуємо і граємо для них!

  1. Зараз, з чого ми розпочали розмову, міжсезоння і святкова пора. А ти вже задумувався про сезон майбутній? З керівництвом мав розмову?

Розмови були з Миколою Васильович в кінці сезону. Президент подякував за сезон. Сказав, що все нормально. Не те, щоб все задовільнило, але сподобалося відношення наше до справи. З таким меседжем звернувся до нас, що в наступному сезоні ми маємо виглядати ще краще. Щоб був ще кращий результат. Це ж ще і ювілейний сезон для команди, клубу. Але для нас ще і більша відповідальність. І ми будемо старатися виступити по максимуму.

  1. Давай ще пару слів не лише про Казанюка-тренера а і про Казанюка-гравця. В складі першої команди Казанюк-тренер Казанюку-гравцю виділив лише 20 хвилин в матчі проти канівчан. Ти навіть встиг черговий свій гол забити. Але ігрової практики тобі не бракувало. Можеш про це детальніше?

Є таке чітке бачення з позиції тренера – коли ти на полі, то зовсім інші погляди на гру, сприйняття. І чесно, то хочеться, щоб вже молоді виконавці отримували більше ігрового часу, більше себе проявляли, а не мав це робити я. Домовилися ми з Олександром Михайловичем Єжаченком, що я на друге коло буду пере заявлений за другу команду. Щоб мати ігрову практику. Щоб бути у формі. Адже кінцівка сезону передбачалася насиченою для обох команд нашого клубу і потрібен буде максимальний результат. І думаю, що нами було прийнято вірне рішення. Я отримав ігрову практику. Ну і знову ж – правильний процес в нашому клубі, що має підводитися молодь і вона має давати результат.

  1. Про «Ятрань-80»?

Команда для душі. Зібрано там друзів, з якими ми перетиналися колись на полях. Зараз ми всі там в одній команді. Можна її назвати і ветеранською. Граємо чисто для себе. Але, якщо беремо участь у змаганнях, то амбіції гравців, президента не дозволяють нам валяти дурачка на полі.

В минулому році ми стали чемпіоном Уманського району а тепер фінішували другими. Нас обійшла команда зі Шляхової, що на Вінничичні. Це команда з дуже серйозними амбіціями. За рівнем виконавців, фінансуванням, інфраструктурою цей клуб має виступати на вищому рівні а не в чемпіонаті району. Ми ж граємо для задоволення, щоб зібратися і поспілкуватися, щоб продовжити своє футбольне життя. Тому для нас то все гарний результат.

  1. Ти продовжуєш і надалі тренувати діток? Можеш кілька слів про це?

А як взагалі розвивається дитячий футбол на Уманщині?

Так. Я це роблю, цим займаюся. Є моменти, що хочеться, щоб було краще. І про це хочу сказати. Ну мені дуже хочеться, щоб наша місцева влада нарешті повернулася до цього питання обличчям. Не треба багато. Для такого міста, як наше, то можна сказати – копійки. Щоб біля тої таки спорт школи збудували майданчик зі штучним покриттям 20 на 40. Щоб дітям було де займатися (І.С. – хто не в курсі – може подивитися на той плац, де займалися роками діти). Щоб виділялися роздягальні на центральному стадіоні. Тому що у дітей якісь просто спартанські умови . Та і стадіон «Сокіл» нарешті щоб довели до ладу. Це все елементарні питання. Але це якщо ми хочемо, щоб наші дітки розвивалися. Є діти. Є, наприклад, дітки 10-річні, які вже щось вміють. І дивлюся на них з великою надією, що їм треба далі рости. Але в нинішніх таких наших умовах то нереально! І це залежить від керівництва, від влади. Хочеться, що нарешті щось зміниться на краще. Це все для дітей і то не порожні слова. Це наше майбутнє. І на мою думку то не скільки важко, як того треба захотіти.

  1. Про нашого президента пару слів якраз доречно було б на завершення.

Позитив почався з першої нашої зустрічі. Тому що коли я переходив до ФК УТК, там була більшість місцевих гравців. І мої погляди на розвиток клубу, команди співпадали в тому, що це є вірно – коли в такому клубі більшість місцевих футболістів. Вони всі разом, тренуються разом. Це повноцінна команда, повноцінний тренувальний процес. От що сталося з «Уманьферммашем»? За один рік там місцевих гравців практично не стало. І згодом не стало і самої команди!

Наш президент, Микола Васильович, навпаки націлює. Постійно звучать слова, що хочеться бачити місцевих, своїх. Розкривайтесь, тренуйтесь! Микола Васильович надає всі умови для цього. Як в тренувальному процесі так і в усіх підготовчих моментах. Ми не відчуваємо в чомусь потреби. Для нашого рівня маю на увазі. По закордонам не розїджаємо (засміявся), але все інше маємо для розвитку і процесу. І все це ми маємо завдяки тому, що Микола Васильович живе командою. І підтримує нас. З цим нам відверто пощастило. І завжди хочемо це донести до хлопців. Зокрема, щоб цінували, що Микола Васильович хоче розкривати можливості місцевих гравців. А не результат за будь-яку ціну, одномоментно. Повторюся – нам пощастило з Миколою Васильовичем. І в нас погляди на розвиток команди, клубу співпадають.

Ну і хочеться побажати йому здоров’я, натхнення. І ми хочемо його радувати грою та результатом. І будемо намагатися це робити.

Ігор Соболенко.

Грудень 2020.



http://sportlandia.net.ua/


Cheap NFL JerseysLamar Jackson jerseyCheap NFL JerseysCheap MLB JerseysWholesale JerseysCheap NHL JerseysCheap NFL Jerseys ChinaCheap Jerseys ChinaCheap NFL JerseysCheap NFL Jerseys