«Футбол Уманщини від Ігоря Соболенка» поспілкувався з Віталієм Підвисіцьким

5 Грудень, 2019

Історія Віталія Підвисіцького, як призма для погляду на футбол Черкащини останніх двох десятків років. (Перша частина інтерв’ю)

Зараз читачеві можна буде згадати про майже два десятка останніх років обласного аматорського футболу через призму спогадів людини, в якої за плечима виступи за команди Маньківки, “Іллічівець-Умань”, золотоніський “Златокрай”, черкаський “Ходак”, катеринопільску “Нашу Рябу”, білозірську “Зорю”, “Христинівку”, кочубієвський “Базис”, кам’янський “Олімп”…. Багато команд, багато тренерів, багато партнерів, неміряно зіграних матчів – є про кого і про що згадати і не соромно розповісти…

1. Давай розпочнемо з анкетних даних і підемо по хронології))) Де і коли народився? Хто твої батьки?

Народився в с.м.т. Маньківка 08.08.1982 року. В родині педагогів : Тато – Підвисіцький П.М.- педагог за спеціальністю, але більшість свого робочого стажу присвятив у виконавчій службі Маньківського району. Мама – Підвисіцька Н.О – вчитель української мови та літератури.

2. Стандартне питання і наступне))) Коли в твоєму житті появився футбол? Батько, мама чи хтось з рідних був прихильником футболу і цьому сприяв чи як то трапилося?

Футбол зі мною з дитинства, адже тато завжди ходив зі мною на стадіон, щоб мені було цікаво. А коли я став уже дорослий, то поки було в нього здоров’я він практично на всіх матчах за участі мене був присутній. Для мене це було найбільшою мотивацією. Також велику роль у формуванні мене як футболіста відіграли перші тренери: Очерет О.М ну і, звичайно, Чемінава М.В..

3. За перших тренерів ти вже і назвав. Відповідно очевидно, що перша твоя дитяча група, команда була в Маньківці. З скількох років ти в цій групі став займатися? Які найяскравіші спогади з того часу? Хтось з тих, з ким розпочинав, згодом заграв в дорослому футболі?

Займатись почав з семи років у Маньківській ДЮСШ (тренер Очерет О.М.). Як став старшим то вже тренувався у Чемінави М.В. Грали разом. Да і по життю завжди були разом із своїм найкращим другом, тепер кумом, Чемінавою Юрієм. З найкращими спогадами звичайно залишиться поїздка на два дні в Драбів та Золотоношу (спарений тур попросили). Ночували дві команди, основна і дублери, в палатках на природі. Це для мене назавжди залишиться в пам’яті (навіть фото є). В основній команді грали такі відомі в той час люди, як Єжаченко О. ,Лісовий Г. Вони для мене авторитетами були…

4. Якщо мені не зраджує пам’ять, то згадані тобою уманчани за Маньківку не довго грали, але того сезону та команда спромоглася гримнути гучною сенсацією, відібравши очки у одного з претендентів тоді на нагороди. Доречі, принагідно, а як тобі з висоти літ та практика, коли у вищій обласній лізі клуби мали виставляти разом з основною командою і юнацьку – “дублерів”?

Так, саме тоді зіграли в Драбові 2-2. Важаю,що це добра практика. Адже такі як я юнаки зсередини відчувають, що таке дорослий футбол, багато чого можна для себе взяти у дорослих та досвідчених футболістів. Тому вважаю таку схему проведення змагань більш практичною. Але ж фінанси… Нажаль в даний час деякі команди основну команду не можуть до кінця турніру зберегти, то що казати за дублерів…..

5. В тебе завдяки тому дублю стався перехід до дорослого футболу? Чи як і коли то сталося?

Так, доречі, дублююча команда з Маньківки була одним з призерів. І так поступово перейшов до дорослого футболу, де надзвичайно великий внесок зробив для мене тренер Чемінава М.В. Його фізичні навантаження завжди буду пам’ятати )))).Можливо саме їм я ще до нинішніх днів у футболі….

6. Добре навантажув? А можеш дещо детальніше про цю непересічну особистість не лише маньківського а взагалі обласного футболу?

Людина дуже специфічна, людина дуже цілеспрямована. І людина, яка дуже любила футбол. Нажаль в нашому районі не було таких меценатів, які б хоч трішки любили футбол. Тому з часом він тренував лише дітей, адже основна команда виступала, так би мовити, без завдань, а це точно не його девіз «просто участь»…

7. В Маньківці доросла команда не мала можливостей продовжити виступи. Куди ти і як подався шукати шляхи продовження футбольної кар’єри?

Так, в цей час розпочинався великий проект, «Іллічівець- Умань» (новий стадіон, нова потужна команда) і мене запросили туди брати Лейбовичі. Дійсно було все дуже цікаво. Саме в цій команді, мабуть, взнали про мене. Дуже хороший колектив був, багато друзів залишилось з тих часів, виступали на всеукраїнському рівні. Також саме в цій команді став перший раз кращим бомбардиром області (2006 рік). Але з часом все якось стало погіршуватись, багато талановитих хлопців розходились в інші команди і тут в Черкасах мені запропонували приєднатись до команди “Златокрай”, де на чолі були дуже авторитетні тренери Кирилюк В.І. та Першин В.В.

8. Давай тоді трішки зупинимося на уманському етапі кар’єри. Тоді в Умані завдяки сприянню маріупольського металургійного гіганта на чолі В.С.Бойка по суті збудували новенький стадіон, який і по сьогодні є однією з окрас Умані. Комбінат Ілліча фінансував і сам футбольний клуб в Умані з відповідною назвою “Іллічівець-Умань”. Був запрошений новий тренер з величезним ігровим професійним досвідом Сергій Лактіонов. Що ж при всьому цьому завадило дорослій команді стати бодай призером чемпіонату області чи хоча б вийти з підгрупи аматорської першості України?

Так, дійсно – вся інфраструктура була на вищому рівні. Та і граючий тренер був відомою людиною в українському футболі. Але саме керівництво (я так вважаю) було задоволеним саме такими не найкращими результатами. Хоча і з себе та всіх футболістів не знімаю провини. Нам трішки не вистачило до бронзи в чемпіонаті Черкаської області, а в чемпіонаті Украйни серед аматорів десь і досвіду не вистачало….

9. Я не приховую свою точку зору про той період в історії уманського футболу. Називаю його “змарнованим шансом”. Там гарне порівняння ілюструє таку оцінку. Практично одночасно з Уманню маріупольці дали старт подібному проекту в Криму – “Фенікс-Іллічівець”. Так там крокували щаблями вгору щороку – успіхи в регіональній першості, за тим по аматорам, за тим в другій лізі…. А в нас постійно щось заважало. Як не одні причини то другі…. І гравців мали змогу запрошувати (були просто сильні виконавці як Валерій Попруга та дехто інші), своїх мали під руками… В підсумку швидко пішло все на спад….

Повністю згоден, шанс дійсно змарнований….Якось запросив на домашню гру відомого футболіста, в той час гравця лісабонської «Бенфіка» Андрія Каряку. Навіть він був у захваті від стадіону та території навкруги нього. Сказав – «мінімум 2 ліга Украйни повинна бути»… А вийшло трішки інакше….(((

10. Чи був в тому “Іллічівець-Умань” згуртований колектив? Хто були лідерами в ньому?
Я вважаю, що ні…Так, з деякими хлопцями завжди був разом. Але щоб команда як одне ціле, то цього, нажаль, не було. Були деякі легіонери, які просто приїджали відіграти. Не більше. Як гравці – особистості, то склад дійсно був потужним в команді, але для мене виділялись дві авторитетні та досвідчені особи. Це Віктор Устенко та Володимир Щербина.

11. Якщо говорити про колектив ще, то чи був поділ між так названими “легіонерами” і “місцевими”?
Так, поділ був. І це було з одною проблем і причиною наших ненайкращихрезультатів.

  1. Таке відчувалося. Тому і запитав. Хто був виною такому поділу в команді? Футбол – гра колективна. І створення колективу відповідно справа не другорядна…

    Важаю, що «легіонери» з Києва. Не бачив у них відповідальності за результат…

    13. А тренер, керівники клубу як на то реагували?

    Я вважаю, що неоднозначно…. Відношення було різним, до місцевих одне, до «легіонерів» друге…

    14. Чи було все без проблем з оплатою? Бо в Умані бувало в різні часи, що гравці ображалися щодо затримок з оплатою чи заборгованістю…

    Звичайно було і таке. Я можу за себе сказати, що за останні півроку, що я був в команді, зі мною так і не розрахувались…Думаю по цій причині і почали хлопці змінювати команду….

    15. Для тебе в уманський період найвдалішим став 2006-й рік, коли ти став кращим бомбардиром чемпіонату області?

    Так, домашній стадіон, філіграні передачі від В.Устенка та О.Цюпаченка були запорукою успіху для мене.

    16. Причини уходу з “Іллічівця-Умань” в тому, що не бачив надалі тут перспектив (та і вище ти згадав про борги)?

    Так, важаю всі фактори вплинули на зміну команди, хоча завжди приємно бувати в Умані…але…

    17. Як і де виник варіант продовження кар’єри?

    Була амбітна команда «Златокрай», де був тренером Кирилюк О.І. Мені дуже хотілось з таким тренером попрацювати. Тому коли появився такий варіант, я, не думаючи, погодився.

    18. Згоден – тренер вже тоді більше ніж відомий і авторитетний в області. І команда тоді в лідерах обласного футболу. Коли перейшов?

    В 2007 році. Але відверто і там команда якось трималась на плаву. А через півроку і вона повністю розпалась.Тому перейшов в той час найбільш авторитетну команду «Ходак»…

    19. Таки правда! Пригадую, що той «Златокрай» швидко злетів – і дубль золотий зробив у області в 2004-му – і швидко згорнувся… А ти перейшов до стану їх прямого конкурента. Що являв собою тоді черкаський “Ходак”?

    Ну я попав в той час, коли «Ходак» мав рано чи пізно змінюватись. Адже перед цим було командою все на рівні області виграно, і пішов спад. Тренером на той час був С.Чіпа. Ніколи не забуду свій дебют за «Ходак». Вийшов на заміну за 10 хвилин до кінця матчу кубку Украйни і першим прискоренням забив гол, який вирішив долю двохматчевого протистояння проти команди «Бастіон» (Іллічівськ).
    Але все-таки результати в чемпіонаті області були невтішні, і тому по-ходу були запрошено того ж Кирилюка О.І. і також з ним Першина В.В.

    20. Тобто ти потрапив в команду, коли назрів момент зміни… Зміни складу не дали результату і відбулася зміна і тренерського штабу?

    Так, однозначно саме так.

    21. Результат дало на скільки розумію? Що тому сприяло?

    Так, той ще програний сезон дограли якось. Хоча «бронзу» і здобули. А от на наступний рік стали чемпіонами… Мабуть, просто були потрібні зміни в такій команді як «Ходак». О.І.Кирилюк створив уже дійсно класний колектив, де всі були одним цілим..

    22. Ти ж якраз і хотів попрацювати з цим тренером. Задоволений був роботою з цим спеціалістом?

    Так, він дійсно професіонал. Насамперед привчив нас, що у футболі дрібниць не буває. Дисципліна була на найвищому рівні.

    23. Доречі, в 2008-му “Ходак” не просто став чемпіоном – в 22 турах лише двічі втрачали очки і на 12 очок випередили другу та третю команди! У клубу розігрівалися вже апетити за межі області – на всеукраїнські змагання? І хто був лідерами того “Ходака”?

    Так, той «Ходак» був найсильнішою командою, де я виступав. Ми дійшли до фіналу аматорського кубку України, де за сумою двох матчів поступились «Карпатам» з Яремче (це при тому що перший матч виграли 2-0). Але, нажаль, в матчі-відповіді просто “задавили” нас, будь-якими способами… А так-то так команда була дуже крутою та дружною. Я вважаю, що всі в тому «Ходаку» були лідерами…

    24. А як особисто у тебе справи йшли в “Ходаку”?

    Ну, якщо відверто, то не все виходило. Хотілось більше ігрового часу. Але була велика конкуренція, тому вважаю все справедливо. На той час я в основному виходив на заміну, але завжди підсилював гру. Просто той фінал чомусь став роковим, президент вирішив дограти сезон…і все….команда зникає. Чому так сталось, навіть і зараз не знаю відповіді, адже такий був крутецький колектив…До речі, останній офіційний гол за «Ходак» забив саме я)))… Грали проти «Аметист-Олександрія» і виграли 3-1…

    25. В тому славному “Ходаку” виступали цілий ряд вихованців уманського футболу (з Кирилюком мав налагоджений контакт і він цікавився систематично про перспективних гравців з нашого краю, аналізував отриману інформацію а потім запрошували на перегляд до команди і тоді приймалося відповідне рішення). Що згадаєш про уманчан в “Ходаку”?

    А що сказати – тільки хороше можу згадати про них. Самі факти показують, що хлопці високого рівня. Так А.Шевчук згодом перейшов в київську «Оболонь» і навіть грав за молодіжну збірну Украйни), В.Горобець та Ю.Грищенко виступали за Головківку (2 ліга).

    26. Можна продовжити ряд Віктором Єрошовим, який не пограв в профі, але зробив ім’я в обласному футболі… Було відчуття, що “Ходак” цілком може перейти на професійний рівень. Таке відчуття не було хибним? Були такі надії, сподівання у гравців, тренерів? Чого того, переходу в професіонали, не сталося? Коли і як ви, гравці, дізналися, що команда зникає?

    Так, звичайно, Віктор Єрошов також дуже кваліфікаційний воротар. Навіть пам’ятаю після тренувальноі гри з ФК «Олександрія» до Віктора була велика зацікавленість з боку суперника….
    А от чого переходу в профі «Ходака» не сталось я не знаю відповіді, адже здається тоді все до того йшло….В принципі з часом був створений ФК «Славутич»… Як продовжувач ФК «Ходак»…. Але то вже була зовсім інша команда…

    27. Що “Ходак” розформовується шокувало?

    Для мене так….Хоча коли поїхали в Яремче на фінальний матч-відповідь, уже почали розмови, що цій команді не довго бути…..

Продовження буде….

Спілкувався Ігор Соболенко,  umanfootball.com.ua

http://sportlandia.net.ua/