Євген Тарасенко: «Всі скарби – в дитячому футболі. Хочеться, щоб це зрозуміли і в нас»

22 Січень, 2020

Молодий український тренер (МСК «Дніпро» Черкаси) Євген Тарасенко об’їздив Європу, щоб подивитися, як там готують юних футболістів. Тепер порівнює побачене з тим, що є у нас.

Коли гравець стає тренером, він звертає увагу на зовсім інші речі в футболі, ніж раніше. Він починає замислюватися і про свій шлях, і про те, як допомогти іншим – молодим – досягти такого ж успіху. А для цього треба вчитися. На щастя, тепер є такі можливості.

Молодий тренер Євген Тарасенко зараз працює в МСК Дніпро (Черкаси), а раніше виступав на позиціях захисника у складі полтавської Ворскли-2, львівських Карпат, одеського Чорноморця та, звичайно, клубу рідного міста. Розпочавши тренерську роботу, він відвідав низку європейських клубів для знайомства з їхньою роботою.

Черкащанин для sportarena.com розповів про свої враження від, передовсім, дитячо-юнацького закордонного футболу та його відмінності порівняно з тим, що є в Україні.

«За кордоном у дитячих тренерів нема турнірних завдань»

— Ще граючи, як футболіст, я мимоволі звертав на це увагу, – каже фахівець. – Коли мої команди грали міжнародні матчі, дивився, як у них тактика вибудовується, як вони готуються, як суперники в принципі працюють. Задумавшись про подальше життя в футболі, ставши тренером, почав ще глибше вивчати роботу закордонних клубів. А зараз я працюю з однією з наймолодших команд чемпіонату України серед аматорів, тож відчуваю потребу вивчати досвід європейських академій. Так і з’явилася ідея поїздити по різних країнах і порівняти побачене.

За останні роки я побував на багатьох матчах, стадіонах, клубах. Але поговорити хочеться саме про дитячі академії таких клубів, як Мідтьюлланн і Сеннер’юск (Данія), МТК (Угорщина), Краковія (Польща).

— Гаразд, тоді про перше, що кинулося в очі.

— Коли я був у Данії, я слідкував за розвитком дитячого футболу, як у них все там відбувається. Я спілкувався з дитячими тренерами, у них немає завдання в чемпіонаті Данії бути на першому місці. У них філософія і завдання – виховати випускника для першої команди. Це там найголовніше, а не медалі і кубки в десять-чотирнадцять років. А у нас зараз навіть в дитячому футболі ставлять ціль виграти якусь гру.

— Відповідно, як це впливає на роботу їхніх дитячих тренерів?

— На них не тисне результат, і їхня перемога – це коли вдається навчити футболіста грати й мислити на полі. Вражає, наскільки відрізняється при цьому робота та селекція – у нас, це не секрет, часто вибирають фізично сильних хлопців і вчать їх не скільки грати, стільки заважати грати талановитим суперникам, а у них кожна дитина сприймається як індивідуальність. Образно кажучи, не беруть «матеріал», а намагаються «ліпити» з людини футболіста. Навчають, тренують, вдосконалюють.

«У них юних футболістів вчать, а не сварять»

— А як у них тренування ставляться, на що вони роблять акцент?

— Кожне тренування, що я бачив, — це гра один в один. По 15-20 хвилин вправа, працюють чотири тренери. Все доведено до автоматизму.

— Наскільки велика швидкість і наскільки велике навантаження? Чого більше – інтенсивності роботи з м’ячем чи, скажімо так, «качалки»?

— Загалом, більше роботи з м’ячем. Відпрацьовують техніку володіння м’ячем, тому що фізична кондиція – це другорядне, люди цього самі досягають. Фізичний стан привести до ладу найлегше, це питання одних зборів – а от якщо немає техніки, швидкості, координації, то й стан неважливий. Майстерним футболістом уже не стати.

— Які цікаві вправи побачили?

— Все було цікаво. Вправи, в принципі, такі ж, як були в мене в «Карпатах», «Чорноморці», Черкасах із гарними тренерами. Вправи ніби як однакові, але все побудовано на мотивації. Хлопець добре віддав передачу – його хвалять, хлопець помилився – його все одно підтримують, а не кричать чи сварять. На жодному тренуванні я не побачив батьків. У нас батьки на тренуванні – це дуже часто ще один «суперник», який грає інколи не на загальний успіх. У нас же як? Буває, приїжджає команда-суперниця – футболісти тихі, тренера не чутно, зате «сектор підтримки» вголос обговорює кожну дію дітей, доходить до того, що татусі й мамочки тренерам вказують, кого й куди ставити.

А там, за кордоном, де б я не був, – у Польщі, Угорщині, Данії, – батьки приїхали, залишили дитину і поїхали. Вони ж не ходять з дитиною в школу, не підказують на уроках, що відповідати, що робити…

— Разом з тим, напевно, є різниця і у статусі педагога.

— Фінансове забезпечення залежить від країни. Подивіться, скільки там заробляють педагоги, а скільки у нас. А ще, висловлю й таку думку, від авторитету самого футболу. Клуби, де я відвідав дитячо-юнацькі школи, не належать до найбагатших у Європі, але вони здорово готують молодь. Мають, на кого розраховувати в майбутньому. Потім часто продають своїх гравців дуже і дуже вигідно. Тому «результативний» дитячий тренер, у якого багато вихованців проходять в основний склад першої команди, це дуже цінний актив для клубу. Його роботу видно, її цінують. А у нас, в Україні, трансферний ринок «мертвий» – та ще й місцевих у складах професіональних клубів, зазвичай, небагато. То як оцінити роботу дитячого тренера, якщо нею не користуються? Його вихованцям нема ходу…

«Виховаєш гравця – і йому добре, і клубу добре, всім добре»

— Які де бачили умови для роботи? Говоримо про стадіони, поля, дрібниці побуту, які допомагають працювати, а не заважають.

— У цих клубах, які є досить скромними, як для Європи, є все для роботи! Газони доглянуті, не лише для дорослої команди – а й для дітей. Стадіони обладнані освітленням, є нормальні роздягальні. У Данії грає наш, черкаський, молодий футболіст – Артем Довбик. Я побував у його клубах. Там о 9-й ранку тренування, а ліхтарі горять, як на центральному стадіоні Черкас. А у нас, в Черкасах, дитина займається у пітьмі. Діти повністю забезпечені амуніцією. А у нас в Україні ми бідні, все кладеться на плечі батьків… Якщо школа дасть м’ячі, фішки – це вже за щастя.

— Відносно самої побудови роботи у колективі: як у них з дисципліною, чи жорсткі заняття, чи діти, навпаки, вільно себе почувають?

— От я дивився гру чотирнадцятирічних дітей. Один іде в підкат, підрізав гравця, тому боляче, той підійшов, підняв, вибачився, поїхали далі. Це нормально, їх так навчають.

— І скільки у них занять на тиждень?

— Кожен день. Це академія професіонального клубу, тут вчать бути футболістами.

— Ви побували у різних країнах Європи. А де більше приватних дитячих клубів, а де більше державою фінансується?

— Все при клубі. Є клуб, значить, повинна бути і школа, і пріоритет цієї школи – виховувати дітей. Наприклад, є перспектива у 17-річної дитини, хай іде грати в Другу лігу. Через рік-другий буде вже готовий гравець для тих же «Динамо» чи «Шахтаря». Щоб у нас не було такого, що грають одні ветерани після 30 років. Філософія така: якщо до двадцяти п’яти ти себе не показав, ми віддамо перевагу молодшому, щоб у нього був шанс.

— І так само роблять і ті самі скандинави, які продають багато футболістів у провідні клуби.

— Звісно. Все тримається на комерції: виховав – продав – клуб живе на ці гроші, всі отримують зарплату. Виховаєш наступного – і гравцю добре, і клубу добре, всім добре.

— Угорщина, Польща, Данія. Як, загалом, оціните стан їхнього футбольного господарства?

— Скандинавія – це країна спокійного достатку. У них є все – поля, амуніція, м’ячі. Футбольні клуби інвестують отримані за продаж футболістів і квитків кошти в свою структуру. ДЮСШ «не перепадають» гроші, а є постійна стаття витрат, якщо треба, щоб воно працювало – воно має все необхідне. Там футбол «експортний» – якщо клуб бере гравця (неважливо, свого вихованця чи легіонера), то обов’язково думає, чи зможе його продати.

Наші західні сусіди ще будують свій футбол, але темпи вражають. Їздили Польщею та Угорщиною – стільки нових доріг будується, сучасних транспортних розв’язок, підприємства нові весь час відкриваються, представництва великих брендів! Країни нарощують свою економіку, звідси – й інвестиції в спорт. Приміром, у звичайних невеличких містечках іде зведення стадіонів, тренувальних полів. Активно інвестують в дитячий футбол. На жаль, ми дуже й дуже відстаємо.

«У Скандинавії у дитини зі столиці й із провінційного клубу однакові шанси в футболі»

— Як у них з переходом у дорослий футбол? Дитині, щоб пробитися у великий футбол, треба дійсно в юному віці їхати десь до столиці, в великі міста, чи все-таки у них, в Європі, є такі місцеві центри, завдяки яким не потрібно нікуди їхати?

— Не треба нікуди їхати. Хоча в кожній країні по-різному. У тій же Німеччині, ви знаєте, є центри, з яких можуть просто так приїхати і забрати дитину. А от у Скандинавії, як мені розповідали, у дитини зі столиці й із провінційного клубу шанси однакові – стежать за всіма, збірні моніторять всіх юнаків.

— А як за дитину платять клуби, які забирають її до 18-ти років? Чи є таке «кидалово», як у нас?

— Вони можуть платити за неї після 16-ти років. Є традиційна, регламентована УЄФА, система компенсацій за підготовку. Вона («на папері») працює і в Україні, але всі ж ми розуміємо – приходять батьки, просять «відпустити» дитину, і директор ДЮСШ суто по-людськи пише «відмову» від компенсації. А у них, за кордоном, цей процес – автоматизований. Є база даних, там відзначені заявки гравця, і все – як тільки підписується контракт, разом із ним розраховується за чіткою шкалою сума компенсації. Це єдині правила для всіх.

Звичайно, гранди є гранди – за кордоном також, буває, що рано забирають. Але, як пояснювали місцеві, якщо гравець підготований школою – вона обов’язково отримає за нього компенсацію.

— Що скажете відносно такого фактору, як діти біженців, переселенців? Вони вже асимілюються чи все-таки тримаються осторонь?

— Усі для всіх однакові. З цим немає жодних проблем.

— Ви побували в одному з найкращих клубів Скандинавії – Мідтьюлланні. Яка частина футболістів-вихованців потрапляє в основну команду?

— Вони дуже добре виступають в U-19. Вони «підтягують» людей. Ясна річ, це клуб під завдання – там не може бути такого, щоб увесь випускний клас академії в повному складі перейшов у дорослу команду. Тим більше, згадаймо «Аякс» кілька років тому: вони грали однією молоддю, ніяк не могли пройти кваліфікацію. Потім вони взяли кількох старших гравців, які навели лад в роздягальні, молоді є чого прагнути, от і результат. На одній молоді результату не побудуєш – та й самим юним гравцям треба приклад на полі.

Найголовніше – справді займатися дитячим футболом. Щоб сприяли і допомагали дитячому футболу. Всі скарби, всі таланти саме в ньому, а не в двадцять років, коли гравець уже сформувався й виправити нічого не можна.

Джерело: sportarena.com

http://sportlandia.net.ua/