 |
10 Липня, 2020
10 липня 1999 року вперше в історії Вищої ліги України відбувся стиковий матч.
До річиці матчу ФК «Черкаси» – «Прикарпаття» Івано-Франківськ ми публікуємо матеріал сайту ua-football.com, а також власне журналістське розслідування
Матеріал від ua-football.com:
Український футбол 90-х-непросте видовище. Крім рівня футболу, інфраструктури та організації змагань, які сьогодні більше б нагадали чемпіонати районів, вистачало проколів і в регламенті. Така історія сталася в 1999 році, коли ніхто виявився не готовий, що команда, яка офіційно завоювала право грати в лізі вище, не зможе цього зробити.
Дія I. Дійові особи
Ця історія була б неможлива без головного героя другого плану – запорізького «Торпедо».
Перед стартом сезону-98/99 славний клуб із Запоріжжя, який перед цим фінішував у статусі найгіршої команди Вищої ліги, готувався до старту дивізіоном нижче. У інвесторів вже тоді прослизали думки залишити «Торпедо» наодинці зі своїми проблемами, проте влітку 1999-го фактично заводський колектив, єдиним спонсором якого був АвтоЗАЗ, отримав кошти, щоб у новому чемпіонаті боротися за повернення в еліту.
Запорожці з Леонідом Колтуном в якості головного тренера виправдали вкладення. На зимову перерву «Торпедо» пішов на першому місці, випередивши головного конкурента в особі того ж «Чорноморця» на дванадцять балів.
Однак взимку стало відомо, що завод на пів-шляху кидає клуб і припиняє фінансування. Виграти лігу «Торпедо» не вдалося (вперед пропустили «Динамо-2», яке не мало права грати в одній лізі з «материнським» клубом), проте «прохідну» другу сходинку підопічні вже Євгена Яровенка за собою залишили, оформивши путівку у Вищу лігу достроково.
Але це були конвульсії. Відразу після виконання завдання, яке поставили перед командою на старті сезону, Яровенко покинув потопаючий корабель.
«Оптимізму від виходу у Вищу лігу у мене немає, – говорив Яровенко після формального завоювання путівки в еліту. – Я дивлюся в майбутнє, не бачу перспектив, які могли б бути у «Торпедо» у Вищій лізі. Я не знаю, що з командою буде далі. Ми безкоштовно граємо у футбол, не отримуючи зарплату чотири місяці. Зі мною так ніхто контракт і не уклав, і я знаю, що якщо розпадеться клуб, я нічого не отримаю»
Залишалося тільки вирішити, хто замінить «Торпедо» в еліті: ФК «Черкаси», які йшли четвертими в Першій лізі, або «Прикарпаття», що фінішувало передостаннім у вищому дивізіоні.
ФК «Черкаси» тоді опікувався Олександр Гурінович, що очолював Черкаський м’ясокомбінат. Четверте місце вже було великим проривом для регіону, який ніколи не був представлений у Вищій лізі. Однак не все було так гладко. По ходу весни 1999-го футболісти регулярно заходили на килим до президента клубу і скаржилися на головного тренера Володимира Мунтяна. Дійшло до того, що у виїзному матчі проти алчевської «Сталі» черкащанами керував другий тренер Олександр Кирилюк. Але ефекту бунт ніякого не приносив (враховуючи, що результат був), хоч осад залишався неприємний. Та й президент черкащан Олександр Гурінович виразної відповіді, навіщо клуб хоче підвищитися, дати не зміг: «Важко відповісти на це питання. Але ми не хочемо втрачати команду».
«Прикарпаття» запам’яталося більше регулярними змінами тренерів. З урахуванням тимчасово виконуючих обов’язки з початку 1998-го і до кінця 1999-го команда шість разів змінювала рульового. Але ж склад був доволі непоганий: Зуєнко, Ковалюк, Русак, Ватаманюк, Ковальчук, Ларін, Циткін – на той момент це дуже пристойні імена для українського футболу. Нехай про боротьбу за єврокубки думати не доводилося, але і борсатися на дні якось було не з руки. Однак скромне фінансове становище разом з рокіровками наставників не йшли на користь клубу, змушуючи його тільки боротися за виживання. І це ще добре, що підвернулася можливість зіграти перехідну гру, адже якби не «Торпедо» – труп, який формально ще дихав – франківці напряму вилітали з Вищої ліги, поступившись місцем в еліті якраз запоріжцям.
Дія II. Кульмінація
У сучасному регламент УПЛ / ПФЛ прописано: «У випадку, якщо клуб першої ліги відмовляється від включення до складу учасників ПЛ, право на це отримує клуб, який посів наступне місце у підсумковій турнірній таблиці змагань першої ліги».
Тоді ж цього пункту не було, а розмито зазначено: «У випадку вімови клубів від завойованого права висту грати у лізі вищого рангу, заміна клубів, що вімовились, на інші в компетенції ПФЛ».
У ПФЛ задумалися, як вийти з положення, і викрутилися шляхом традиційного в той час голосування. Прийняли начебто соломонове рішення у вигляді стикової гри на нейтральному полі в Києві.
На поєдинок зібралося шість тисяч глядачів, які, правда, прибули в основному з Івано-Франківська та Черкас. Представник Першої ліги гольових моментів по ходу гри створив навіть більше, проте реалізувати свої шанси не зміг.
Перед свистком на перерву Володимир Ларін вивів «Прикарпаття» вперед, а вже на першій хвилині другого тайму він же подвоїв перевагу на користь представника Вищої ліги. Останні питання зняв точний удар Геннадія Скидана з пенальті. Гол черкащанина Віктора Хурси на останній хвилині основного часу вже ні на що не впливав. Як підсумок, підопічні Ігоря Яворського своє місце серед найсильніших команд країни зберегли.
Дія III. Наслідки
Вже за тиждень після цього поєдинку «Прикарпаття» очікував старт у новому чемпіонаті України (так, тоді проміжок між сезонами був дуже коротким). Для франківців це буде шостий і останній сезон серед найкращих клубів країни. Потім почалося падіння, що завершилося зникненням проекту влітку 2007 року.
ФК «Черкаси» на професійному рівні протрималися не набагато довше. Після четвертого місця команда через рік фінішувала третьою (знову без підвищення), а потім почався різкий спурт в глибини українського футболу: виліт у Другу лігу, коротке повернення, знову виліт і закриття клубу, який тоді вже називався «Дніпро». Кажуть, що Гурінович не знайшов спільну мову з владою, яка з боку спостерігала за клубом і не дала жодних пільг самому підприємцю. Тому він все кинув.
«Торпедо» ж той багатостраждальний сезон завершувало з Романом Бондаренком в якості головного тренера: він одночасно примудрявся займати посади і капітана команди, і її наставника. Часи тоді такі були, що тут скажеш.
Клуб же, навіть незважаючи на відсутність грошей намагався відстояти право грати в еліті: мовляв, ми його завоювали, тому нічого його розігрувати між іншими. Однак представники «автозаводців» не давали гарантії навіть виходу на старт в новому чемпіонаті Першої або Другої ліг через відсутність спонсора і грошей, а також присутністю боргів перед уже колишніми футболістами.
Бренд «Торпедо» пішов до заходу в 2003 році, хоча ще до смерті клубу у нього встигли змінитись власники. Запорізька команда встановила антирекорд, за час свого існування примудрившись фінішувати у всіх трьох професійних лігах України на останньому місці: в 1998-му у Вищій, в 2000-му в Першій і 2003-му в Другій.
Інтернет-портал «Черкаський спорт»:
Наприкінці сезону почалася «війна» ПФЛ проти ФК «Черкаси». Приводом стали новини, що надходили з табору запорожців: на команду, що достроково забезпечила собі перепустку до вищої ліги чекає банкрутство. А отже, одне місце «під сонцем» може стати вільним. Як з’ясувалося потім, метою плану, яким керували зі столиці, було не дати черкасцям обійти «Торпедо» у турнірній таблиці та витягнути за вуха «потопаюче» у вищій лізі івано-франківське «Прикарпаття», президентом якої був один із співзасновників ПФЛ Анатолій Ревуцький (до речі, вдруге наша команда програє кабінетну війну «Прикарпаттю» влітку 2008 року).
Спочатку на матч 35-го туру до Черкас за день до гри (!!!) єдиний раз за всю історію зустрічей приїхало київське «Динамо-2», посилене півфіналістами Ліги Чемпіонів. Гра для другої київської команди виявилася настільки важливою (!!!), що з молодіжної збірної України, яка у цей же день проводила товариський матч, були відізвані всі три її представники – Олег Венглинський, Андрій Несмачний, Сергій Черняк. Битва, що тривала на смарагдовому килимі Центрального стадіону, тримала у напрузі дев’ять тисяч уболівальників до останньої секунди матчу. Більш досвідчена команда, у складі якої грали Каладзе, Кормильцев, Кирюхін, Серебрянников, перемогла 3:2.
Потім, 22 червня, на раді ПФЛ усупереч спортивному принципу було прийняте рішення про проведення перехідного матчу між 15-тою командою вищої ліги та четвертою командою першої. При голосуванні думки розділилися: восьмеро членів Ради висловилися за додатковий матч, а шестеро – за перехід четвертої команди до вищої ліги.
Далі – більше… Запорожець Андрій Купцов був вилучений з поля у матчі 34-го туру, і, відбувши дискваліфікацію, вийшов на поле у 36-му та 37-му, де його команда двічі зіграла унічию. Що тут «кримінального»? А те, що збанкрутілий клуб не сплатив обов’язковий штраф за вилучення футболіста, а отже, Купцов не мав права грати у цих двох матчах. Дві технічні поразки і зняття двох турнірних очок – таке рішення готувалося на засідання бюро ПФЛ, однак керівництво професійної ліги дало задній хід. У відповідь на офіційний запит ФК «Черкаси» про надання банківських документів, що підтверджують сплату за вилучення футболіста Купцова (в інтерв’ю газеті «Команда» генеральний директор «Торпедо» Сергій Харченко визнав факт несплати штрафу), з трибуни звітно-виборчої конференції прозвучало, що нібито начальник команди запорожців особисто приїздив у Київ та готівкою з власної кишені сплатив штраф. Апофеозом дійства став виїзд неіснуючої команди на заключний матч сезону до Львова (друга неявка в сезоні призвела б до дискваліфікації «Торпедо» і ФК «Черкаси» автоматично посів би третю сходинку у турнірній таблиці). Тогочасний регламент дозволяв грати сімнадцятирічним юнакам без клубної заявки, а тому благодійному фонду імені «Прикарпаття» залишалося лише зібрати молодь (16-тирічних вихованців запорізьких ДЮСШ) та проплатити поїздку. Виїзд у день гри і поразка 1:5 від ФК «Львів» остаточно розставили всі крапки над «і» у справі про перехідний матч.
Неприємно вразило керівництво області та міста (кількома роками раніше губернатор Черкащини у подібній ситуації, що склалася у волейбольному господарстві, задля «Азоту» зробив навіть неможливе!), яке, на відміну від колег із Прикарпаття, самоусунулося від проблем клубу.
У день перехідного матчу, 4 липня, з Черкас на столицю рушила колона із 36-ти автобусів (додатково були організовані автобуси з Чорнобая та Драбова). Армія вболівальників їхала підтримати ФК «Черкаси» у найважливішому матчі за всю історію футболу Шевченківського краю.
Команда В.Ф.Мунтяна затиснула представника елітного дивізіону на його половині поля. І хоча черкащани й мали значну перевагу в першому таймі, але фатальне невезіння при реалізації гольових моментів та вкрай упереджене суддівство поховало надії ФК «Черкаси» на позитивний результат. Тайм, який команда мала завершити на свою користь, залишився в її пасиві. Перед самою перервою івано-франківці скористалися мало чи не єдиною можливістю. Відзначився нападник Володимир Ларін, який фактично самотужки вирішив долю відповідального поєдинку: він на 47-ій хвилині майстерно використав помилку захисту (прикру травму за день до матчу отримав Юрій Тюпкін) та в середині другого тайму заробив пенальті. ФК «Черкаси» знайшов у собі сили на гол престижу (1:3) та на останніх секундах створив кілька небезпечних моментів біля воріт суперника. Не залишимо без уваги і цинічну пасивність у грі Венглинського-старшого, який через кілька днів підписав контракт із «Прикарпаттям».
На відміну від контрольованих у ті часи ЗМІ, Інтернет ряснів схвальними відгуками киян, що побували на матчі. Відзначалися пристойний рівень гри команди з Черкас, огидне суддівство та самовідданість уболівальників, які за рахунку 0:3 «гнали» команду вперед.
