 |
14 Липня, 2021
У вересні 2021 року «ЧЕРКАСЬКОМУ СПОРТУ» виповнюється десять років і з цієї нагоди ми публікуємо інтерв’ю різних років, що були одними з цікавих і пам’ятних
26 липня 2012 року
Напередодні свого від’їзду на Олімпійські ігри до Лондона черкаський снайпер Сергій Куліш поділився з «Черкаським спортом» своїми очікуваннями , переживаннями та планами на майбутнє. Стрілець розповів про своє становлення як спортсмена та дозволив зазирнути у своє буденне життя.
– Коли і як почали займатися кульовою стрільбою?
– Для мене кульова стрільба «відкрилася», коли мені було 10 років. Спонукала мене елементарна хлопчача цікавість. Як і багато хто з моїх однолітків, я записався у секцію з кульової стрільби. Проте навіть не міг подумати, що в мене все вийде і надалі переросте у серйозне захоплення.
– Коли кульова стрільба переросла із звичайної розваги у серйозне захоплення?
– Думаю, в 14 років. У 12-ть років я вже став майстром спорту, а в 14-15 років – майстром спорту міжнародного класу. тоді я зрозумів, що потрібно продовжувати займатися кульовою стрільбою, адже результати ростуть. Почав здобувати перші медалі та грамоти, тому стало ще цікавіше займатися цим видом спорту.
– Як батьки ставляться до захоплення кульовою стрільбою?
– Звісно, дуже добре. Мої батьки дуже задоволені, що я так гарно само реалізувався у цьому виді спорту, знайшов себе. Що я займаюся спортом, а не тиняюся безцільно вулицями міста і не вживаю алкогольних напоїв. А їжджу на змагання і постійно намагаюся само удосконалитися як спортсмен.
– Чи плануєте заробляти кульовою стрільбою на життя?
– У нашій країні надзвичайно важко заробляти на життя спортом. Звісно, періодично отримую якусь певну суму коштів, але далеко не таку, яку хотілося б.
– Як готуєтеся до Олімпійських ігор?
– Попередні чотири місяці я майже не був вдома, весь час на змаганнях. У Черкасах декілька тижнів відпочив. Потім спортивні збори з 21-го у Польщі, де ми двадцять днів готувалися та удосконалювали свою майстерність.
– Чи є суперники, яких найбільше будете остерігатися на Олімпіаді?
– Звісно, є. Проте не скажу кого саме. Проте це було б безглуздо нікого не остерігатися. Всі ми люди і, я думаю, що все можливо. Я вже чітко знаю що я можу і на що здатен. Я маю дві медалі з етапів Кубку світу, які надають мені трошки впевненості і нагадують чого я їду на Олімпіаду.
– Які змагання запам’яталися Вам найбільше?
– Мабуть Юнацькі Олімпійські ігри у 2010 році, що проходили у Сінгапурі. Там я здобув бронзу. Це була моя перша Олімпіада.
– Регулярно ви демонструєте дуже високі результати, на Вашому рахунку низка рекордів. Як вдається підтримувати себе у такій гарній формі?
– У мене немає неадекватної одержимості спорту, що ось тільки ним жити. Ні, це не про мене. У мене немає надзвичайного якогось графіку чи режиму дня. Просто звичайний розклад тренувань, якого я постійно намагаюся дотримуватися. У цьому спорті дуже важливий психологічний тип людини. Мабуть саме те, що я трошечки флегматичний і моє ставлення до цього виду спорту досить спокійне та адекватне, це все і дає таку стабільність. Ставлення до вистрілу у мене просте. Мабуть саме це мені і допомагає.
– Наразі Ви є студентом АПБ. Чи допомагають Ваші здобутки у навчанні? Можливо маєте якісь привілеї?
– Звісно. Академія надає мені можливість поєднувати навчання із змаганнями. Вони входять у моє положення. Іноді не з’являюся в Академії по чотири місяці, проте до цього ставляться з розумінням, адже знають, що я не прогуляв.
– Чи не заздрять Вашому успіху одногрупники?
– Чесно кажучи, я навіть ні з ким із них незнайомий. Візуально ідентифікую, що так, це мої одногрупники,як і вони мене, але не більше. На якесь спілкування чи дружбу просто не вистачає часу.
– Які у вас стосунки із ще однією претенденткою на олімпійські нагороди Дашою Шаріповою?
– У нас дружні стосунки. Завжди підтримуємо та допомагаємо одне одному. Якщо щось потрібно, то я знаю, що я завжди можу до неї звернутися. Вона відповідно теж. Ми постійно спілкуємося, гуляємо і т.д. Підтримуємо один одного. Просто дружимо, не більше.
– Чи не виникало бажання або ж ситуацій, коли Ви хотіли кинути кульову стрільбу?
– Так, бувало. Таке було, якщо не помиляюся, рази два чи три, точно не пам’ятаю. Це було давно. Хотів кинути і був дуже серйозно налаштований. То з тренером посваримося, то результату немає, то ще щось. Тоді думав, що все кидаю. Але минало два дні і я знову йшов до тиру, беру гвинтівку і за справу. Я вже просто не можу без цього. Це як залежність.
– Маєте мрію?
– Звісно. Як і для кожного спортсмена, Олімпіада для мене найбільші і найвідповідальніші змагання. Це ті змагання на які вже потрапити – це своєрідна перемога. Тому виграти їх – це, звісно, мрія.
– Чи маєте Ви якесь хобі?
– Якщо чесно, то на хобі просто не вистачає часу.
– Як любите проводити вільний час?
– Люблю риболовлю. І як тільки випадає можливість вибратися порибалити, то одразу ж нею користуюся. Таке часопроводження є дуже близьке моєму темпераменту та характеру. Проте для мене риболовля це всього на всього розвага, немає якогось фанатизму чи одержимості нею.
– Чи маєте Ви кумира у кульовому спорті, на якого постійно рівняєтеся?
– Якщо чесно, то рівняюся я не на людину, а на результати. Неважливо чиї вони.
– Чи забобонна Ви людина?
– Чесно кажучи, я людина далеко не та, яка вірить у прикмети. Хоча була у моїй практиці дуже дотепна історія. Видали мені на змаганнях олімпійку. Я в ній весь час ходив і зайняв третє місце. Надягнув її на наступному етапі змагань і знову третє місце. То ми, звісно, трошечки покепкували з цього, але не більше. Якщо чорний кіт і перейде дорогу, то я спокійно піду далі.
