 |
15 Липня, 2021
У вересні 2021 року «ЧЕРКАСЬКОМУ СПОРТУ» виповнюється десять років і з цієї нагоди ми публікуємо інтерв’ю різних років, що були одними з цікавих і пам’ятних
3 листопада 2012 року
Стартує вирішальна частина чемпіонату області з футболу в Першій лізі. Турнірне значення ці змагання наразі мають лише для чотирьох команд. Одна з найколоритніших фігур турніру – італійський тренер Еціо Гарнероне очікувано до цього квартету не пройшов. Його «Інтернаціонал» посів передостаннє – 10-те місце в своїй групі, хоча й провів кілька добротних матчів. В інтерв’ю «Черкаському спорту» Гарнероне повідав про свою команду, виступи за «Торіно» та амбітні плани.
Коли і як у вас виникла ідея створити у Черкасах футбольну команду? Які перспективи ви бачите для себе?
Команду організував у 2008-му році. Спочатку таке бажання виникло після однієї з дискусій. Я спілкувався з низкою тренерів і всі вони мені говорили, що брати хлопців, яким по 14 – 16 років і робити з них футболістів немає сенсу. Адже це вже дуже пізно. Це мене зачепило. Звичайно, технічний бік дуже важливий, але тактичний аспект не менш.
Чому вирішили брати таких хлопців? Адже могли взяти і молодших?
Я не налаштований тренувати дуже маленьких. Молодше 12-13 років я тренувати не можу. Зараз ми бачимо більше перспектив і почали набирати дітей меншого віку. Тут будуть діти менші віком.
Як працює менеджмент команди. Все тримається на вас? Ви і тренер і менеджер і президент?
Я не зовсім президент. Вся робота на мені. Зараз команда набрала мінімальний рівень. Зараз потрібно думати ширше. Я хочу щоб це була своя структура, щоб був свій юрист, адміністратор. В ідеальному варіанті я хочу щоб за два роки з цього рівня ми перейшли на рівень професійної ліги. Ми команда достатньо відома в області. Часто дуже багато хлопців приходять до нас і просяться взяти в команду.
Якщо ви говорите про професіоналів то в наступному році плануєте грати у вищій лізі чемпіонату області? Чи немає такого бажання?
Для того щоб грати у професійній лізі, то необов’язково проходити всі щаблі чемпіонатів. Головне, щоб були можливості, щоб був спонсор, достатнє фінансування. Ми зараз шукаємо спонсора. У мене є група маленьких дітей, майже зібрана друга команда.
Спонсорів шукаєте в Україні чи Італії?
В Україні та Італії.
Стосовно вашої кар’єри гравця. Я чув, що ви певний час грали в італійській «Серії А», у клубі «Торіно». Розкажіть трохи про це.
Коли я прийшов у «Торіно» я був молодим. Я грав там півтора роки. На жаль я припинив виступи оскільки у мене була серйозна травма спини. Потім я півтора року був без футболу. А коли відновився, то грав у Швейцарії в напівпрофесійній команді а потім у такій же команді в Італії.
В якому році грали в «Торіно»?
У сезоні 1970-1971 роках.
Розкажіть про чемпіонат області в якому ви берете участь. Багато людей кажуть, що це хороший чемпіонат, але чогось йому не вистачає?
На мою думку, як представника команди, яка в ньому бере участь краще щоб в Першій лізі було створено дві групи. З 18-ти до 25-ти років і від 25-ти і старше. А зараз виходить всі грають разом. У мене молоді хлопці, яким по 18-19 років, які вимушені в Першій лізі грають проти ветеранів футболу, у яких серйозний досвід за плечима. Розумієте виходить так, що постійно досвід грає проти молодості в таких умовах молоді важче розвиватися, нашим хлопцям дуже складно грати проти них в першу чергу в моральному сенсі.Ми працюємо над тактикою, різноманітними схемами. Коли граєш із досвідченими гравцями, які фізично значно міцніші, отримуєш не зовсім рівноцінне протистояння, можливо навіть є певна агресія від суперника.
В одному з матчів цього чемпіонату (Енергія – Інтернаціонал) у вас була солідна суперечка з арбітром (Миколою Шлончаком). В результаті з команди таки зняли три очки за участь в матчі дискваліфікованого гравця. Ви відчуваєте якийсь тиск з боку арбітрів чи федерації загалом?
Я не відчуваю тиску з боку федерації. Проте, я вважаю, що арбітри давно обслуговують матчі, і головне, що їх цікавить – гроші. Коли вони приходять перед матчем, перше, про що питають – це гроші. Також негативним є відсутність якісно поінформування з боку федерації. Був випадок, коли ми обговорили з командою суперника колір форми. Ми приїхали в синій формі, а суперник одягнув форму схожою за кольором на нашу. Нам довелося швидко їхати і замінювати форму. Також бували випадки, коли команда суперника приїжджала за 10 хвилин до гри, ніхто нічого не контролює. Ми завжди стараємося приїжджати за півтори години до гри. Незалежно від того де ми граємо, вдома чи не вдома. Федерація повинна контролювати систему підготовки арбітрів. Вони говорять, що працюють за правилами ФІФА, а насправді це далеко не так.
Щоб ви змінили аби мали б серйозний вплив на черкаський спорт загалом і на футбол зокрема?
Проблема в тому, що ніхто з черкаських тренерів ніколи не протестує! Всіх все влаштовує. Ніхто не хоче нічим займатися. Так набагато легше, коли ти чогось досяг і далі тобі напружуватися не хочеться. Тобі вже лінь далі щось робити. Це стосується і окремих змагань. В Італії у липні завершується чемпіонат, проте створено багато різноманітних турнірів. Там з липня по серпень чемпіонатів немає. І в цей час гравці вільні, тому вони можуть можливість пограти в різноманітних турнірах і заробити собі грошей. Проходять цікаві невеличкі турніри у містах, на які люди приходять, платять гроші і гарно проводять час. У нас також можна це зробити. І командам це цікаво і гравцям. У Черкасах є гарний стадіон, з освітленням. Чому тут не зробити такий цікавий турнір, можливо на цілий день, а можливо і на кілька днів. Щоб люди прийшли подивилися, порозважалися. Це було б всім цікаво.
Як ви опинилися в Україні?
Закохався і приїхав – все дуже просто. В Італії я робив багато чого. Там є три тисячі команд і 15 тисяч тренерів. В Італії було б дуже складно працювати тренером.
Наскільки комфортно ви себе відчуваєте в Україні?
Місце для мене не настільки важливо. Головне робити те, що тобі подобається. Мені подобається бути тренером. Зараз мене цікавить питання, щоб у мене був сертифікат. Щоб я міг тренувати українських дітей.
Стосовно затрат. У вас є основний бізнес. Є команда. Наскільки затратно вам утримувати команду?
Витрати які стосуються федерації не дуже високі. Але окрім якихось внесків, та заявок потрібно ще й дбати про амуніцію команди. Своїм дітям я віддаю все. Я їх забезпечую повністю всім. У них є тапочки, плавки, футболки, тренувальні костюми, куртки та сумки. Я думаю ми єдині маємо таку якісну екіпіровку. Напевно в цьому плані ми більш організовані ніж навіть «Славутич». Форма це дуже важливо. Це як обличчя команди. З цього все починається. В цілого ряду команд є з цим проблеми.
Як проводите вільний час?
Футбол завжди для мене був головним видом спорту. У мене батько та дід грали у футбол.
Я люблю футбол, користуючись нагодою хотів би побажати журналістам вашого видання і не лише приходити на більше матчів Першої ліги, оскільки у кожному матчі є своя родзинка. Зараз ми десь також залежні від вас, адже лише так можна розвивати цей турнір.
