 |
28 Січня, 2022
Молодим футболістам «Шахтаря» зараз приділяють достатньо уваги, але цей гравець залишається трохи у тіні. Скромний у житті, але не на полі, 21-річний півзахисник Артем Бондаренко потихеньку стукає у двері основного складу гірників, а в молодіжній збірній України є капітаном і одним з найкорисніших виконавців. Нинішній рік може і має стати переломним у кар’єрі вихованця черкаського футболу. Але для початку до нього потрібно добре підготуватися.
«У Шахтарі відбулося справжнє оновлення»
— Артеме, для тебе, як і для переважної більшості футболістів, збори — найнелюбніший період у роботі?
— Можливо, але він найважливіший. Адже від того, як підготуєшся, залежить твоя подальша гра. Я максимально концентруюсь на тренуваннях і намагаюся працювати з повною віддачею. Щодня ми прагнемо покращувати розуміння тієї гри, яку від нас вимагають. Допомагаємо новачкам, щоби вони добре влилися в колектив. Загалом, відбувається нормальний процес. Важливо, що у нас дуже добрий колектив. У такому й збори відбуваються на одному подиху.
— Ви вдосконалюєте свої колишні тактичні напрацювання чи готуєте уболівальникам та фахівцям якісь сюрпризи?
— У будь-якій справі завжди потрібно розвиватись, і Роберто де Дзербі — не виняток. Деякі новинки у грі Шахтаря ви неодмінно побачите, але найважливіше – покращити те, що було восени.
— Я поки що не зустрічав жодного футболіста твоєї команди, який навіть у приватній бесіді, а не лише в інтерв’ю, сказав би, що йому не подобається нова гра Шахтаря. Тобі вона теж до вподоби?
– Звичайно. Як можна про біле говорити чорне? Мені дуже подобається цей футбол. Тяжкий у розумінні, але коли він іде, ти просто кайфуєш на полі. Вважаю, що Роберто де Дзербі ставить нам найсучасніший футбол. Я сказав би — останню його версію (посміхається).
– У цій грі набагато важливіше думати, а вже потім бігати?
— Ну, треба думати завжди. Але саме в нашому випадку — насамперед, у другу та третю. От тільки якщо в тебе не виявиться сил, то й голова не варитиме так, як треба. Футбол Шахтаря я назвав би шахами на полі.
— На дошці в шахи граєш?
– Ні, але хочу спробувати. Спершу думаю в телефон завантажити. Поки що не навчуся нормально грати, в основу, напевно, не потраплю (усміхається).
“Нам пощастило, що тест Купера залишився в минулому”
— Твоєму поколінню гравців, можна сказати, пощастило: у вас немає таких загонів, які були раніше. Чи багато байок чув із цього приводу?
– Так, старші хлопці часто про це розповідають, але нам справді пощастило – ми вже не бігали всі ці Царські стежки, не складали тест Купера і таке інше. Мені здається, що це вже в минулому. Футбол сильно змінився за останні роки, і тренери навчилися готувати гравців у фізичному плані на полі та в тренажерному залі, а не на бігових доріжках чи на піску.
— У багатьох складається враження, що бігати це взагалі не твоє. Проте мені нещодавно попався фітнес-аналіз кількох матчів молодіжної збірної України. Так ти там – на першому місці за загальною дистанцією. Як у Шахтарі ставляться до таких показників?
— У нас є спеціальні тренери, які за цим стежать та роблять висновки. Особливо на зборах. Вважаю, що це дуже важливий момент. Ти любиш бігати чи ні, це твої проблеми. У будь-якому випадку ти повинен почуватися добре, бути в тонусі, щоб виконувати весь той обсяг роботи, який вимагає тренер. Особливо на моїй позиції.
— Хто у Шахтарі найвитриваліший?
– Думаю, Жора Судаков. Тест Йо-Йо він завжди бігає найкраще. Хоча у нас усі хлопці гаразд.
— Вам пощастило, що ви не здаєте інших нормативів, але вас перевіряють струмом. Що це за тортури?
— Та киньте, які тортури? Просто після виконання певних вправ за допомогою спеціальної техніки та певних показників перевіряють реакцію м’язів, їхню стійкість до стресових станів. Може, я помиляюся, але це приблизно так.
«За день у телефоні проводжу близько п’яти годин»
— Стреси у футболі — річ найпоширеніша. Як сучасна молодь проходить випробування славою та справляється з потоком негативної інформації?
– Тут все індивідуально. Багато що залежить від виховання людини, її психіки тощо. Я слухаю поради старших товаришів, які через це пройшли. Хоча їхнього часу не було стільки експертів не лише у ЗМІ, а й у соціальних мережах. Звичайно, намагаюся поменше реагувати на якусь безглузду критику, але іноді щось зачіпає. Я нещодавно прочитав, що у Ліверпулі взяли на роботу спеціального психолога, який допомагає молоді правильно реагувати на критику та безболісно проходити випробування, як ви кажете, славою. Мені здається, що з огляду на всі нинішні реалії це дуже правильне рішення. Головне завдання футболіста – грати у футбол. Бажано добре грати і не думати про те, що хтось або щось може збити з наміченого курсу.
— Хто першим після гри дає тобі слушну пораду?
— Найважливіша — це думка головного тренера та його штабу. Але якщо винести за це дужки, то мій головний критик — мій батько, Юрій Миколайович. Він сам працює футбольним тренером і завжди говорить мені як на духу. Деколи так, що дух цей потім важко перевести (усміхається).
— Скільки часу на день ти проводиш у телефоні?
— Думаю, годин п’ять приблизно. Мабуть це багато.
– Ти застав той час, коли у молодших командах Шахтаря на зборах перед відбоєм у гравців збирали гаджети?
– Та було діло. Але зараз хто у нас що забере (посміхається).
Я не можу сказати, що ми не відлипаємо від телефонів. Зараз на зборах граємо у карти, у молодіжці у нас у тренді нарди. Новинки кіно намагаємось не пропускати. Тож ми — нормальні хлопці!
– Книги на збори брав?
– Звичайно. Цю справу я взагалі люблю. Особливо детективи. Зараз читаю Поклик зозулі Джоан Роулінг, який вона видала під псевдонімом Роберт Гелбрейт. Добре заходить. А взагалі, я фанат Гаррі Поттера — все переглянув і перечитав.
«Після матчів із Манчестер Сіті було дуже соромно»
— Пам’ятаєш той день, коли вперше потрапив до Шахтаря?
– Мені було 16 років. Я приїхав до академії, опинився у новому колективі. Мені пощастило зустріти хороших тренерів та порядних хлопців. Команда мене швидко прийняла, а це дуже важливо для будь-якого новачка.
— Ти, напевно, міг виїхати з Черкас і в іншу футбольну школу, але вибрав Шахтар. Чому?
— Не буду зараз розповідати про те, що мене запрошували і туди, і туди просто тому, що це нескромно. Але Шахтар вибрав з однієї простої причини — мені завжди подобався той футбол, який грають усі команди цього клубу. І, зрозуміло, подобається досі.
– Твоїм першим тренером був твій батько?
— Так, він мене багато чого навчив. У той час, коли я ріс, у Черкасах не було великого футболу. Можна було подумати, що вирватися звідти не так вже й просто, але сьогодні у національній збірній грають одразу два представники нашого міста — Віталій Міколенко та Артем Довбик. Тут важливо йти до своєї мети і тебе неодмінно помітять.
— У Юнацькій лізі УЄФА ти провів два сезони і забив чотири м’ячі. Чим запам’ятався цей турнір?
– Чесно? Тим, що нас майже у всіх матчах возили. Так що часом ми не могли перейти центр поля. Суперники були найвищого рівня. Особливо Манчестер Сіті – два роки поспіль. Після цих ігор було так соромно, що місця не знаходив. До цього часу є бажання забути це як страшний сон.
— То ти ж їм забивав!
— Йдеться зараз не про мої голи, а про те, що для команди це були найважчі матчі.
— Ти стежиш за тим, хто з гравців тих зіркових колективів досяг успіху у великому футболі?
— Не дуже уважно, але якісь прізвища трапляються. Той же Амад Діалло: з Аталанти він за 20 з лишком мільйонів євро перейшов до МЮ, хоча там поки що не грає. У Бергамо запам’ятався і Роберто Піколлі – він уже у першій команді.
У Ліоні було багато добрих хлопців. Із трьома з них нещодавно зустрічалися у Франції, коли грали там із молодіжкою. Захисника загребського “Динамо” Йошка Гвардіола за велику суму купив Лейпциг. Та багато їх там було. У когось пішло, у когось ні.
У футболі буває по-різному. Ми, наприклад, хоч і програли за ті два роки сім матчів із 12-ти, багато чого навчилися. Можна подивитися на те, скільки гравців зараз у першій команді Шахтаря — Толя Трубін, Валерій Бондар, Фіма Конопля, Жора Судаков, Михайло Мудрик, Даня Сікан. Тож ця юнацька Ліга чемпіонів пішла нам лише на користь.
— Ти один із небагатьох серед перерахованих футболістів, хто перед першою командою пройшов школу Маріуполя. Не було тоді думки: «Мене надсилають на заслання?»
— Спочатку було сумно — отримав добрий удар по особистих амбіціях. Але довго засмучуватися не довелося. Почав грати в УПЛ, відчув справжній дорослий футбол. Для молоді це гарна школа. Відповідатимеш — тебе завжди повернуть, звернуть увагу.
— Навіть у національній збірній…
– Виходить так. Виявляється, можна і з Маріуполя потрапити до розширеного списку. Жаль, що дебютувати не вдалося, але я завжди мріяв побувати там поряд з такими майстрами. Подивитися, як вони просто виглядають.
– І як?
– Найвищий рівень. Андрій Ярмоленко, Руслан Малиновський, Олександр Зінченко та інші – це чудові футболісти. Понервувався трохи спочатку, але потім освоївся.
«Роберто де Дзербі одразу справив враження»
– Ти добре запам’ятав свій дебют в УПЛ?
– Як його не запам’ятати? В Україні Шахтар програє за рік лічені рази, а я вийшов у матчі, в якому команда поступилася (посміхається).
Справа була у Полтаві. Перший тайм – 0:1. Гра не клеїлася, а Луїш Каштру каже у перерві: «Готуйся». Я вийшов і, здається, ще непогано зіграв. Але додому ми поїхали без очок.
– А перший матч у Лізі чемпіонів?
— Там я теж «помітив» дебют поразкою від Інтера, але це було яскраве враження. Мрія всього дитинства. До того ж, дебютував на Сан-Сіро — на такій легендарній арені.
— До виступів Шахтаря в останній Лізі чемпіонів ставляться абсолютно по-різному. Хтось хвалить вас за гру, хтось каже, що це повний провал. Щоправда, десь посередині?
— Мені важко сказати. Та я поки що і не в тому статусі, щоб давати такі оцінки. Втім, мені здається, що ми не завжди отримували те, що заслуговували. Були дуже хороші ігри, а домашній матч із Шерифом – це взагалі щось. Суперник, грубо кажучи, не переходив центр поля, але забив на 94-й хвилині і все.
Вважаю, що нам десь просто не пощастило. Але фарт, як кажуть, треба заслужити. На зборах ми багато працюємо, щоб не допускати подібних помилок і вже в наступній Лізі чемпіонів довести, що Шахтар вміє не лише гарно грати, а й гарно перемагати.
— Твоє повернення до Шахтаря збіглося з приходом Роберто де Дзербі. Якими були перші враження від знайомства із цим тренером?
— Фахівець найвищого рівня та неймовірно емоційна людина. Він одразу справив враження на команду.
— На літніх зборах ти грав у центрі захисту, на лівому фланзі оборони, але не на своїй позиції. Як ставився до таких експериментів?
— Згадував слова Фернандо Валенте, тренера дубля Шахтаря. Він часто говорив, що у таких ситуаціях є два варіанти розвитку подій. Перший – ти ображаєшся і працюєш без бажання. Другий – навчаєшся, граєш на позитиві та показуєш, що інтереси команди на першому місці.
– Ти вибрав якийсь варіант?
– Другий. В іншому випадку мені важко було б залишитися в команді.
«Ротань сказав: «Тепер питатиму з тебе по-іншому»
— До футболу де Дзербі ти, можна сказати, готувався вже до збірної, коли був там у Андрія Шевченка та його італійських помічників?
— Якась подібність, звичайно, є, але сказати, що все однаково, я не можу. Важливо, що в обох випадках йдеться про сучасний футбол, який мені подобається.
– У молодіжній збірній інша гра?
– Ні, вона теж не дуже відрізняється. Там я теж отримую максимальне задоволення від матчів та тренувань. Ми показуємо добрий футбол. Просто часом не вистачає реалізації — інакше обігравали б усіх набагато впевненіше. Думаю, треба додати до агресії у третій зоні.
– Що сталося у Франції?
— Цей матч треба винести за дужки. Я не скажу, що французи нам поки що не по зубах, хоча у них справді дуже сильна команда. Але найприкріше, що там, у Бресті, витримавши стартовий тиск, ми поступово почали правильно виходити з-під пресингу і трохи відсунули гру від своїх воріт. Ми хотіли зіграти сміливо і ми грали сміливо. Але потім сталося це прикре видалення, після якого було складно вистояти.
— У молодіжку тебе почали викликати ще 2020 року. Чи був шанс врятувати минулий відбір?
– Невеликий. Навіть якби ми виграли всі матчі, то не все вже залежало б від нас. Тим не менш, ми добре зіграли в Данії (1:1), де лише на останніх секундах пропустили гол, який ніяк не можна було зараховувати — там було чисте порушення правил. Вдома обіграли Румунію. Провалилися у Північній Ірландії, але це вже йшло становлення нової команди.
— Продовжилося воно у першій половині 2021 року, коли ви програли чимало матчів. Чи важко було в такій атмосфері готуватися до старту нового циклу?
— Така погана атмосфера була тільки у тих, хто, часом не бачачи матчів, займався звичайним критиканством. Нас від цього тренери всіляко захищали. Незважаючи на все, вони будували команду та ставили їй гру, яка дозволяє з оптимізмом дивитися у майбутнє.
– Ти пам’ятаєш, коли Руслан Ротань вручив тобі капітанську пов’язку?
— Так, це було в Туреччині. У трьох матчах у нас були різні капітани. Але після поразки від Словаччини, коли ми вели — 2:0, але якимось дивом поступилися, тренер прямо в роздягальні сказав: «З сьогоднішнього дня ти капітан тепер вимагатиму з тебе за повною програмою».
– Раніше був капітаном?
– У Шахтарі U-19 один сезон носив пов’язку. Але збірна — це інше. Тут більше відповідальності.
— Усі вже неодноразово обговорили ваш розіграш пенальті у матчі з Фарерськими островами. У мене інше питання — тебе здивувало, що виконувати вирок арбітра знову довірили тобі?
— Загалом не здивувало. Я знаю життєві принципи Руслана Петровича, його підхід до колективу. Так, він нам із Жорою Судаковим сказав, що таке рішення ніяк не вітає, і ми всі одразу зрозуміли. Знаєте, помилки не страшно робити — їх не можна повторювати. Я, до речі, Сербії згодом теж не забив. Але і в одному, і в іншому випадку команда виграла, і це найголовніше.
Вважаю, що це теж добрий досвід та урок. Ми зробили висновки, і найважливіша з них полягає в тому, що мені щастить із тренерами, і це потрібно цінувати.
— Напередодні Нового року ти, напевно, загадав чимало бажань. Чи можеш поділитися футбольною версією?
— Хочу стати основним гравцем Шахтаря та завоювати більше довіри тренера, ніж це було восени. Тоді і до збірної приїжджатиму з ще кращим настроєм.
Джерело: zbirna.com
