 |
15 Липня, 2024
Цього літа вдруге в історії чемпіоном НБА став український баскетболіст – вихованець Черкаських Мавп та гравець збірної України Святослав Михайлюк допоміг Бостону завоювати чемпіонський титул.
Про те, як розпочинався непростий шлях Свята до чемпіонського персня НБА в Черкасах сайт Федерації баскетболу України пригадав разом з першим тренером Михайлюка Олександром Молчановим.
– Олександре Миколайовичу, мабуть тисячі разів Ви розповідали історію, як вперше побачили Свята, але початок роботи з ним буде логічним початком нашої бесіди з Вами…
– Моя основна робота – вчитель фізичної культури в Першій міській гімназії Черкас. Працюю з 1983 року. І моя думка, що чим раніше дитина потрапляє в спорт, тим більше у неї шансів досягти результатів. Тому я займаюсь з дітками початковою підготовкою.
Михайлюк перший клас ходив при садочку, тому що не було достатньо приміщень для класів, а у другому перейшов до гімназії. У них тоді гарні були хлопці – Святослав Михайлюк, Нікіта Воєвода, Володимир Потапенко, який потім грав у збірній U-16, і інші. Я побачив, що дітки непогані, з них можна щось робити і спочатку почав з ними займатись як шкільний гурток.
Після другого класу до мене звернувся Валентин Васильович Дячук – це тренер, який у 1995 році вперше черкаську команду привів до чемпіонства ВЮБЛ. Він запропонував, раз у мене дітки хороші, то оформити групу у КДЮСШ №1. Мене взяли тренером, я набрав групу початкової підготовки і почав працювати. В тій команді був і Свят Михайлюк.
– А потім був період в Черкаських Мавпах?
– Два роки ми так з дітьми працювали. І якраз в цей час Михайло Бродський, розуміючи, що не буде команди Суперліги без своєї школи, своїх вихованців, поставив завдання набрати тренерів та дітей всіх вікових груп для Черкаських Мавп.
У вересні 2007 року в Черкаси приїхав з Кривого Рогу Максим Міхельсон, який набирав команду 1996 року народження. Я став другим тренером команди. Був кинутий клич між шкільними вчителями, що хто приведе 4 сильних хлопців, отримає премію.
Я привів Нікіту Воєводу і Святослава Михайлюк на відбір. Вони пройшли до 20 гравців команди і з того моменту починається робота.
В першому і другому сезоні ми стали срібними призерами, а ось з третього сезону ця команда чотири рази поспіль виграла ВЮБЛ. В команді грали Михайлюк, Руслов, Кобець, Мирошниченко і інші. Непогана команда зібралась: талановиті діти, тренерська робота і звичайно батьки, які підтримували дітей і були дуже ініціативні. Це все складові успіху.
Після двох виграних чемпіонств мені сказали набирати команду 2000 року народження, а Максим Міхельсон далі працював з командою вже сам.
Що стосується Михайлюка, то він до виграних чотирьох ВЮБЛ з командою 1996 року народження, додав ще перемогу в чемпіонаті ВЮБЛ з командою 1995 року – тоді у випускний рік цієї команди склалась така ситуація, що залишилось лише кілька гравців цього віку і до них доєднали хлопців 1996 року, в тому числі Свята, які виграли золото.
А ось в команду 1997 року народження Святослава Михайлюка не відпускали. Лише коли туди прийшов Олександр Ворона, він зумів у випускний сезон переконати дати Свята його команді і вони стали чемпіонами – Михайлюк по своєму віку в підсумку виграв лише одне чемпіонство ВЮБЛ.
– Святослав ще займався іншими видами спорту чи баскетбол – єдине “його кохання”?
– Він до цього нічим не займався, і після того як почав займатись у мене, то окрім баскетболу нічого не було. Баскетбол – то його єдина любов, думаю на все життя.
– А як з характером, дисципліною у нього було?
– Ніяких проблем з дисципліною не було. Абсолютно врівноважений, спокійний, тихий, але по спортивному злий. У нього характер батька Юрія Миколайовича, який такий самий. Я ніколи не чув, не бачив, щоб він підвищував голос на Свята чи когось іншого.
Єдине, що часто забував то футболку, то кросівки. Мама приходила, питала “чи не тут залишив?”, а я кажу “так, тут”.
– Майже всі діти хочуть набирати очки, слідкують за своєю статистикою. Михайлюк був таким же?
– В дитячій команді він у нас більше грав у нападі, легкого форварда. Був універсальним уже в цьому віці – міг віддати передачу, вивести м’яч, зіграти на любій позиції, крім центрового. І дуже відповідальний, викладався на тренуваннях на 100%, завжди старався був кращим.
– Є інформація, що в 14 років Михайлюк вже мав зріст в 196 см. А до того завжди він був рослим?
– Класу до восьмого Свят не виділявся зростом. Мені здається, що він вистрелив після дев’ятого класу.
– У 2014 році Святослав переїхав до США. Він розповідав, чи простою була для нього адаптація?
– Він потрапив на радар скаутів після вдалого виступу на домашньому чемпіонаті Європи U-16, де Святослав отримав повний карт-бланш від тренерів і потрапив до символічної збірної турніру, став другим за результативністю. Круто засвітився і отримав безліч пропозицій – здається були Реал, Барселона, Фенербахче і інші в Європі, а також американські університети.
Вибір був зроблений на користь Канзасу, який є Меккою баскетболу. Там народився баскетбол, тому думаю, батьки Свята довго не думали.
На рахунок адаптації… У нас полілінгвістична гімназія, тому англійську він знав добре. Незважаючи на те, що в останні два роки він більше був на змаганнях, ніж в школі, грав уже за Черкаські Мавпи, але був дуже відповідальним і коли повертався, то без розмов все робив, ходив до вчителів. І загалом гарне по собі враження залишив, завжди, коли був у Черкасах, то заходив до гімназії, до мене на тренування з дітками.
Тому знання мови однозначно допомогло йому в адаптації. По тренувальному процесу він мені розповідав, що було важко, були колосальні фізичні навантаження. Але він розумів, що потрібно перетерпіти, що це має дати результат.
Що ще мене вразило, що на ігри з ними летіли викладачі (а летіли вони на декілька днів), і ось після ігор, після розбору матчів заходили вчителі і займались, щоб спортсмени не відставали від однолітків.
В університеті були такі умови, що тренуватись, щось відпрацьовувати ти міг самостійно в будь-який момент дня і ночі. Все продумано для того, щоб людина могла себе реалізувати, щоб могла показати результат.
– Останні шість сезонів Свят грає в НБА. При цьому довше ніж на сезон він не затримується в команді, але продовжує грати в сильнішій лізі світу…
– Це треба бути психологічно стійким. Як він мені розповідав, від тебе не завжди все залежить. Ти не знаєш, які у менеджменту команди плани, які гравці їм треба. Ти сам собі не належиш, якщо ти не Дончич чи ЛеБрон Джеймс. Ти не можеш знати, що тебе чекає у міжсезоння чи у період обмінів. І від тебе тут нічого не залежить, окрім того, що тобі треба на тренуваннях доводити своє право на місце в складі чи на майданчику.
Ось минулого літа Свята куди тільки не відправляли, але він до останнього терпів, вичікував і дочекався шансу у Бостоні. І по ходу сезону його могли обміняти, але ж залишили. Значить на нього розраховували, у нього була своя роль, не просто його залишили, щоб сидів на лавці. Значить він довів все на тренуваннях.
– Що Ви відчули, коли Михайлюк став чемпіоном НБА?
– Чесно скажу, що мені важко вночі дивитись матчі НБА, тому що останніми роками приходиться працювати на трьох роботах. Не вистачає сил ще й в ночі дивитись баскетбол. Звичайно, коли зранку дізнався, що Свят став чемпіоном, то була ейфорія.
– За ці шість років бачили вживу гру Святослава?
– Я скромний, тому ніколи цього не просив, хоча і хочеться вживу побачити гру Свята в НБА. Але я не нав’язуюсь, хоча можна було написати. Ну можливо як війна закінчиться, то моя мрія збудеться.
– Зараз підтримуєте зв’язок? Привітали з чемпіонством?
– Зі Святом більше останнім часом спілкуємось смс, вітав його 10 червня з днем народження і він відповів. А ось його батько Юрій Михайлюк позвонив і привітав, подякував за роботу з сином. Хоча, якби не батьки, не їх підтримка, то тренеру важко працювати з дітьми, тому подякував у відповідь.
– Ви і зараз дитячі таланти знаходите і виховуєте?
– Зараз я треную команду КДЮСШ-1 2010 року народження. Через ситуацію в країні нема залу для проведення початкової підготовки, тому зараз зосереджуюсь на роботі з однією командою. Ми були п’ятими три сезони поспіль, а в цьому році стали десятими, особливо нема чим похвалитись.
Є кадрові питання. Один хлопчик поїхав у Канаду, два у Латвію, один в Польщу, в Італію, ще й два гравця травмувались. Ось такі кадрові втрати, але в десятку з 24 команд потрапили. Стали другими в чемпіонаті Київської області. Працюємо, поки є сили. Хочеться довести цю команду до випуску, а так подивимось. Як буде складатись обстановка в країні. Можливо, це остання моя команда.
Новий Михайлюк? Є цікавий хлопчик Матвій Дяченко 2011 року народження – я бачу в ньому перспективу, може засвітитись. Він розумний, працьовитий, є ігрове бачення, розуміється на грі. Цікавиться тим, як може покращити гру, є бажання розвиватись. І батьки у нього високого зросту, тому може вирости.
