 |
13 Травня, 2022
У мирному житті 51-річний Сергій Бовт – тренер з боксу і кікбоксінгу. Має досвід роботи начальником відділу у справах сім’ї, молоді та спорту Черкаської РДА. З початком російсько-української війни змінив тренерську діяльність на військову службу.
– Пане Сергію, як для Вас розвивалися події після 24 лютого?
-24 лютого коли почув, що почалися воєнні дії відразу подумав, що якщо це почалася повномасштабна війна, то вже зараз потрібно думати як її закінчувати. Я маю досвід роботи інструктором спеціальної бойової підготовки, тож рішення було прийняте однозначне – йти воювати, єдине, що з урахуванням деяких проблем із здоров’ям було питання – куди мене візьмуть. Шансів у мене при поході до військкомату було мало, тож я 25 лютого записався до територіальної оборони. Взяв із собою кума, зятя і сина зятя. З командиром ми були знайомі і він знав мої можливості. Щодо трьох чоловік, що зі мною прийшли, він запитав чи знайомі з військовою справою, на що я відповів – я за них ручаюсь і якщо щось не вміють, то навчу.
Далі мене призначили начальником караула певного об’єкту і потрібно було налагоджувати службу, оскільки колектив був різний, де були і хлопці без досвіду служби в армії. Далі навколо об’єкту було багато ситуацій, які також стосувалися затримання певних осіб, і це вимагало оперативних і чітких дій з нашого боку, з чим нам вдавалося впоратися.
– Вже в у другій половині квітня ваш підрозділ був направлений на східний фронт країни.
– Їхали, як нам сказали, на підсилення позицій. Настрій був такий, що зможемо і переможемо. Перші три дні скажемо так – ми гідно протистояли. Ні, звичайно з їхнього боку були і гради, і міномети, і піхота під прикриттям БМП, щоправда без танків. У такій ситуації нам потрібно було постійно міняти позиції. А через добу окупанти наче «з ціпка зірвалися». У наступні дві доби майже безперервно щось летіло у наш бік. Зранку їхня «сушка» пролітала над нашими позиціями, обстрілюючи з кулемета, а вже на другому заході скидувала бомбу і запускала ракети. Далі у хід у них знову йшли гармати. Ближче до обіду знову прилітала їхня «сушка». У ці дні по наших позиціях вони почали стріляти ще й з танків.
-Що особисто у такій ситуації допомагало вистояти фізично і морально?
– Складно пояснити, але у мене не було страху взагалі. А ще часто допомагала велика налаштованість діяти сконцентровано у критичній ситуації. Розумієш, що ти йдеш в «пекло» і можеш не повернутися, але було бажання йти вперед і «розривати» окупантів. Так, я маю деяку фізичну підготовку, але у 51 рік на собі нести всю ту вагу – дуже і дуже складно. А ходити і рухатися потрібно було дуже багато.
– Те що були поряд свої, добре знайомі з дому хлопці, мало значення?
– Щодо мого підрозділу, то дома ми тренувалися постійно і переконаний, що це нам дуже допомогло у критичних ситуаціях.
– Як проходить твоє лікування після отриманих на фронті ушкоджень і контузії?
– Частину обстеження вже пройшов. На черзі інші, а там видно буде. Лікарі кажуть, що на реабілітацію потрібно буде багато часу.
– Що будеш робити після перемоги?
– Вип’ємо з побратимами за перемогу та пом’янемо загиблих друзів.
– Що на твою думку стане головним у перемозі України?
– Думаю, що важливим буде економічний тиск на росію. А десь з починаючи з липня, за рахунок наданої Україні нашими партнерами зброї, перевага буде повністю на нашому боці. Єдине, щоб у розв’язці цієї війни, з їхнього не було боку ядерного удару.
