 |
24 Червня, 2025
На крайньому Чемпіонаті України з боксу серед чоловіків та жінок (еліта) 19-річній черкащанці Діані Петренко (клуб: «АмбросКросФайт», тренер: Сергій Золотаренко) поки не вдалося вибороти золоту медаль – вона стала віцечемпіонкою у ваговій категорії 52 кг, але має цілі у спорті і рішуче налаштована їх досягати
У 2022 році дівчина підкорила українців своєю сміливістю – в Угорщині під час церемонії нагородження розгорнула прапор полку «Азов», аби вшанувати всіх загиблих захисників. Хто надихнув її на цей спорт, хто для неї найголовніший суперник та про що мріє боксерка – дописі на сторінці «Федерації Боксу Черкащини» у Фейсбуці
…про те, як прийшла в бокс
У боксі я понад шість років, щоправда, хотіла спробувати себе в цьому спорті ще задовго до цього. Мене надихали фільми про сильних жінок, жінок, які вміють себе захистити. Якось дідусь сказав: «Було б добре, щоб ти пішла на бокс». Тоді я зізналася йому, що і сама хочу, але нікому про це не говорила. Після нашої розмови я знайшла зал поруч із домом, але так і не пішла в нього. Тільки через рік я все ж таки наважилася спробувати бокс. Знайшла в Інтернеті перший номер за запитом «секція боксу» й пішла туди.
…про жертви заради мрії
Часом мені хотілося все кинути. У мене був період перехідного віку, через це сварилася із тренером. Хотілося більше відпочивати, а з тренуваннями це неможливо. Натомість батьки налаштовували мене на те, що тренер правий і я маю дослухатися до його порад. Пізніше я зрозуміла, що для успіху потрібно чимось жертвувати. У моєму житті – це моя родина, друзі та однокласники. На мене багато хто ображався через те, що приділяю їм мало увагу. Бо найбільше зусиль та часу я зосереджувала на тренуваннях і змаганнях.
…про те, що для неї бокс
Бокс для мене – це все. Це моє життя, моя робота й моє хобі. На тренуваннях із боксу я і працюю, і в той же час відпочиваю. Ще обожнюю тренувати інших, особливо маленьких дітей, які приходять до нас у зал. Я отримую задоволення від того, що сама навчаюся, набираюся досвіду і можу передавати свої знання іншим.
…про мрію, яка стала реальністю
Ще за рік до повномасштабного вторгнення я почала мріяти про чемпіонат світу, який був в Іспанії. Навіть пригадую, як падала зірка і я загадувала бажання, щоб я поїхала на цей чемпіонат. На той момент мені здавалося, що це неможливо, де я і де чемпіонат світу. Потім почалася війна, я взагалі призупинила тренування на три місяці. Здавалося, що все точно втрачено… А далі мене покликали в збірну і після такої великої перерви я відразу поїхала на змагання в Угорщину, де підняла прапор «Азову». Це стало для мене новим поштовхом. Я ввійшла до складу збірної, почала ще більше тренуватися і зрештою пройшла відбір на чемпіонат світу в Іспанії. Це була мета, яка здавалася недосяжною, але дисципліна і робота над собою в залі все змінили. Досі памʼятаю той бій на Конча-Заспі: в мене зʼявилася температура, але я все ж таки вийшла в ринг і зробила все, що могла для перемоги.
…про свою мотивацію
Найбільша моя мотивація – це моя родина, мої бабусі та рідні люди. Я знаю, що вони мною пишаються і це мене дуже мотивує. Їхня любов та турбота підтримують мене й заради них хочеться виступати. Хочу, щоб вони й далі пишалися мною.
…про свою спортивну ціль
Моя ціль – це постійний розвиток і досягнення високих результатів. Найголовніше – отримувати задоволення від своєї справи.
