 |
5 Січня, 2022
У інтерв’ю клубній пресслужбі керманич черкаської баскетбольної команди підбив підсумки виступів першої частини сезону у Суперлізі Windrose.
– Максиме Сергійовичу, як би ви підсумували 2021-ий рік для команди і першу частину цього сезону? З яким настроєм ви і команда завершили рік?
– Так, як я і говорив на прес-конференції. Вважаю, що повністю провалена перша половина чемпіонату. Так, є об’єктивні і суб’єктивні причини. Але я не маю бажання говорити про це за для того, щоб виправдовуватися. Ми не перша команда, яка грає без великого і вимушена грати смолл-болл. У нас є ким боротися, навіть за відсутності гравця у передній лінії. Вважаю, що результат міг би бути кращим, не зважаючи ні на що. Якщо говорити про те, з яким настроєм ми завершуємо цей рік, то тут треба сказати що психо-емоційний стан команди мене в хорошому розумінні дивує і я дуже ним задоволений. Тому що, не зважаючи на складний чемпіонат і велику кількість невдалих результатів, ми маємо абсолютно не зломлених у психологічному плані гравців. Вони тренуються із хорошим настроєм, мають гарний бойовий дух, не опускають руки – це добре. На тренуваннях хороша професійна атмосфера.
Ми боремося у кожній грі. У багатьох іграх, де ми, з тих чи інших причин, провалили першу чверть або навіть першу половину, команда знайходила в собі сили повернутися в гру і боротися до останніх секунд за перемогу. Повірте, навіть якщо говорити про одну окрему гру, це дуже і дуже не проста справа, в першу чергу в психологічному плані, а спробуйте до цього додати тиск, який кожний гравець відчуває заглядаючи в турнірну таблицю. Чесно кажучи, для мене це загадка, де вони беруть потрібні емоції, але факт залишається фактом, вони десь їх знаходять та практично в кожному матчі б’ються до останніх секунд. В абсолютний пасив, де ми не дали потрібної енергії можна зарахувати виїзні матчі із Прометеєм і Київ-Баскетом. Звісно, були матчі де ми поступалися із суттєвою різницею, де багато чого не виходило, де суперник зіграв набогато якісніше за нас, але в більшості матчів ми поступалися у кілька очок і до останнього боролися за перемогу. Ця команда дуже психологічно стабільна. Всі молодці, немає ніяких непорозумінь чи сварок у роздягальні, великий рівень мотивації в тренувальному процесі. В цьому плані я дійсно дуже вдячний кожному гравцю команди та дуже пишаюсь ними.
– Як так складається? Адже сезон дуже складний, були тривалі серії поразок, команда лише в грудні зуміла залишити останній рядок турнірної таблиці. Як на фоні цих невдач гравцям вдається зберігати бойове налаштування?
– Ми щороку в плані психологічного підбору гравців практично не помиляємося. Якщо згадати минулий сезон, коли ми потрапили під хвилю коронавірусу, коли не було кому грати, в нас на майданчик виходили 15-річні хлопці і ми просто скотилися до дна турнірної таблиці та весь сезон змушені були наздоганяти суперників. Наша команда також не зупинилась, а боролася у кожному матчі і завдяки цьому ми виправили ситуацію. Потрапили до плей-офі де до останньої гри боролися з Київ-Баскетом, стали срібними призерами Кубка України. Можемо також пригадати наш чемпіонський сезон, де ми також невдало стартували, а в підсумку виграли чемпіонат! Я взагалі не пам’ятаю жодного сезону за 9 років які працюю в Суперлізі, де ми були в складній сітуації, а їх було, повірте, не мало! Цьогоріч також у нас стабільний у цьому плані колектив. Звісно, це результат якихось комплексних дій. Десь правильно реагуємо після поразок, гравці не зациклюються на невдачах, не закопують себе психологічно, всі мають спільну мету. Також все залежить від особистісних якостей гравців. Ми дуже ретельно перевіряємо гравців, перед підписанням. З огляду на людські якості у нас всі чудові хлопці, що іноземці, що українські баскетболісти.
– Команда потужно стартувала, у яскравому матчі обігравши Будівельник, далі була серія поразок, потім важка перемога над Кривбасом і знову невдачі. В який момент щось пішло не так у першій частині сезону?
– Гадаю, тут цілий ряд подій вплинули на ситуацію, яка склалась і, звісно, в першу чергу, треба поставити питання собі, як тренеру, що я зробив не так? Частину з них можна було виправити чи передбачити, але були деякі речі на які вплинути було неможливо. Але треба взяти їх до уваги для своєї роботи в майбутньому, та заздалегіть не давати шансу статися таким ситуаціям. Якщо розбирати по подіям старт сезону, знаючи ситуацію з середини, то маємо доволі ясну картину. Будучи далеко у неповному складі, ми непогано відіграли передсезонні матчі. Цим змусили повірити у себе. А потім перемога над укомплектованим дуже гучними іменами суперником – Будівельником на старті сезону зіграла з нами злий жарт. Нам здавалося, що ми готові до гри з будь-ким. Ми перемогли одного з лідерів – значить легко переграємо інших.
Наступна гра була проти Хіміка – однією з найбільш організованих та дисциплінованих команд. Я впевнений, якщо вищу за класом команду можна переграти, завдяки порядку та організації, то команді, яка грає дисциплиновано, можна протистояти лиши дисципліною, вищою за їхню. Не скажу, що всі гравці, не хочу когось звинувачувати, але у повітрі перед цією грою після перемоги над Будівельником, була певна зверхність над суперником. До цього ж, ми переграли Хімік у передсезонному турнірі. В свою чергу, ми тренерським складом розуміли, що в цій грі в нас будуть дуже великі проблеми. Намагався налаштувати команду, багато про це говорили готуючись до цього туру, адже ми грали в цьому турі ще й з Одесою, та розуміли що не можемо втрачати очки в домашніх іграх з командами, які будуть для нас одними з основних конкурентів на потрапляння до плей-оф, до того ж, так вийшло, що наступні 8 ігор з 9 ми повинні були провести на виїзді і розуміли, що там брати очки буде в край нелегко. Але, як виявилося не знайшли сами тих слів, які б змінили ситуацію. Коли Хімік зі старту матчу дав жорсткий захист і надоргаганізовану гру у нападі, чітко використовуючи всі наші слабкі сторони, ми не були до цього ментально готові, та закономірно поступилися в тому матчі.
Далі була прикра поразка Одесі в кінцівці гри. І ми втратили очки які мали обов’язково брати. Виіздні поразки Прометею, Запоріжжю, Миколаїву, Дніпру, Соколам припали як раз на момент нашої спроби влити в колектив нового гравця – Дарко Балабана. Від смолл-боллу перебудовувалися на гру з класичним п’ятим номером. На превеликий жаль, це був дуже болючий для нас процес і ми скоріше втратили на цьому, ніж щось здобули. Так, ми виграли в цей період матч із Кривбасом, але якраз там ми задіяли Дарко по мінімуму. І якщо вже казати про ту гру, то молодий Сергій Скіра вніс набагато вагоміший внесок у ту перемогу, ніж досвідчений легіонер, якого ми брали з метою суттєво підсилити склад у проблемній позиції п’ятого номера. Далі прийняли рішення припинити відносини з гравцем, але на заміну йому так ні кого і не знайшли, а Сергій Скіра отримав прикру травму і ми знову вимушені були перебудовувалися на смолл-болл. І все десь посипалося. Не забуваємо, що ліга дуже виросла, не лише у плані рівня баскетболу і гравців. Вона виросла в антропометричних даних, у кожній команді є великі і потужні центрові. Якщо у попередні роки у багатьох команд були центрові зростом 198-202 см і лише деякі команди мали надвисоких центрових, то зараз зовсім інша ситуація. На фоні росту бюджетів команд, з появою команд з великими амбіціями та можливостями, ми маємо і зовсім іншого рівня гравців, в першу чергу у передній лінії. Відповідно, маючи проблему на цій позиції, конкурувати в такому чемпіонаті дуже важко. Ми, в силу ряду обставин були саме такою командою і зараз бачимо результат цієї частини сезону.
– Через відсутність профільного центрового решта баскетболістів займали не свої позиції.
– Так, фактично вся ротація команди зсувається. Ті ж Дювон Максвелл і Макс Конате грають на позиції п’ятого номера, а Іван Ткаченко і Сергій Приймак вимушені грати на позиції четвертого номера. Приймак епізодами взагалі також вимушений був грати в позиції п’ятого номера. Але, чомусь, же ці гравці є саме четверті або треті номери, чомусь вони грають саме на цих позиціях протягом своєї кар’єри. Це означає, що вони максимально ефективні саме в своїх рідних позиціях а не в тих в яких вимушені грати зараз! Я говорив із Дювоном, для нього це вперше в кар’єрі, коли він грає центрового при цьому не один-два матчі, а кожну гру чемпіонату. Так, вони десь перекривають ці позиції, десь це не дуже комфортно і для наших суперників захищатись проти більш швидких опонентів. Але в цілому ми маємо величезну проблему в захисті проти більш потужних центрових суперника, величезну проблему в боротьбі за підбирання, програючи його практично в кожному матчі, проблему в захисті на пік-н-роллі та низьку інших проблем, які доводиться вирішувати кожної гри. В такій ситуації гравцям необхідно знати, що робити в нападі і захисті не лише в своїй позиції, а і в тих позиціях, які вони вимушені закривати додатково. Знов-таки повторюсь, що впевнений, що частина наших гравців могли б показати значно ефективнішу гру, якби вони грали на своїх рідних позиціях.
– Чому Дарко Балабан не заграв у Черкасах?
– Це для мене велика загадка. Варто сказати, що нам Дарко пропонували ще з серпня. Ми його відкладали, тому що шукали іншого плану центрового. Далі у нас зірвалося кілька гравців. Перед другим матчем сезону з Хіміком ми вже знали, що у нас буде центровий, ми підписали попередній контракт з гравцем, який почав сезон в іншому чемпіонаті, домовилися з клубом про його перехід. Він по нашій домовленості мав зіграти ще один матч за попередній клуб, та наступного ранку вилітати до України. Але після тієї гри його не відпустили до нас. У нього вже були куплені квитки і його просто зняли з автобусу. Клуб, напевно, не знайшов нікого йому на заміну і залишив гравця у себе. Це був звичайно удар нижче поясу для нас. Тому що, підписуючи цього гравця, ми відмовились від інших небагатьох варіантів, які були у нас на той час і коли почали повертатись до тих варіантів, виявилось що всі ці гравці вже підписані.
Час тиснув на нас і ми вирішили повернутись до варіанту з Балабаном. Багато дивились його, спілкувалися з тренерами з якими він працював, попередній сезон він грав у Йовіци Арсіча який раніше працював в Черкасах, ми зв’язувались з ним, питали у нього про Дарко і він та інші тренери давали йому найкращі характеристики, як людини і треба сказати, вони нам сказали правду. Він чудова людина. Але в ігровому плані не зовсім те, що нам було потрібно. На жаль цей варіант не зпрацював. Ми вирішили достроково розірвати угоду з ним та спробувати знайти когось, хто більше підійде під нашу модель гри, а тим часом дати шанс Сергію Скірі, який на той момент мав дуже непоганий вигляд. Та на превеликий жаль Сергій буквально у наступному турі отримав травму, а нового гравця ми так і не знайшли.
– Чому не вдалося знайти заміну?
– Тут окремо треба сказати про цьогорічний ринок на гравців – це просто жах. Якщо раніше ми дещо затягували процес підписання гравців, і робили це в кінці серпня чи у вересні. Враховуючи, що ми не найбагатший клуб і таким чином шукали варіант економії. Ми могли підписати якісного виконавця на 20-30% нижче його вартості, то зараз цього зробити не вдалося. Ринок нас здивував, те що раніше працювало, цього разу не вдалося. Не знаю усіх причин, які вплинули на ринок, думаю їх дуже багато. Впевнений, на це вплинули і останні два сезони коли доволі велика кількість гравців пропустила практично півтори сезони через COVID і таких гравців не дуже охоче підписують клуби.
Цьогоріч в NCAA ввели нову норму – super-senior, коли гравці, які після останнього сезону в коледжі не були обрані на драфті НБА – отримали дозвіл повернутися у коледж ще на рік оскільки провели не повний ковідний сезон. Більшість цих гравців лишилося в коледжах, щоб спробувати потрапити на драфт наступного року. Уявіть, скількох гравців не дорахувався європейський ринок цього року. Ці та інші причини створили своєрідний дефіцит і з цим зіштовхнулися не лише ми. З центровими завжди було непросто на ринку, а цього року взагалі біда. Агенти по двадцятому колу присилають тих людей, яких прислали ще в літку, які пропустили півтора сезони через коронавірус. Що таке брати людину, яка пропустила півтора сезони? Це великий ризик. Але, оглядаючись назад, краще було б нам взяти такого гравця і витратити місяць на його відновлення, ніж відіграти всю першу половину без центрового. Але ніхто не знав наперед, очікували, що ось-ось когось знайдемо.
– Попри невдалу першу частину сезону з огляду на результат. Які позитивні моменти ви б відзначили? Що дає оптимізм перед другою частиною чемпіонату?
– Мене тішить гра наших українських гравців, насамперед наших вихованців. Іван Ткаченко – наш капітан, вихованець нашого клубу. Цього сезону він демонструє зовсім інший рівень, більш стабільний баскетбол ніж в попередніх роках. Десь його ще занадто захоплюють емоції, але це нормально в силу його віку. Мені подобається, як працювали наші молоді гравці, зокрема Скіра, Токовенко й Романовський. З огляду на наші проблеми у передній лінії, коли непогану форму набрав Скіра і почав поступово нам допомагати, то в цих матчах ми мали зовсім інший вигляд. Причому ми розуміємо, що він поки не дотягує до рівня Суперліги на 100%, але з цим гравцем у позиції 5-ого номера ми мали значно якісніший малюнок гри. У кожній грі, де він брав участь – ми мали шанс на перемогу.
Іван Токовенко в силу своїх фізичних особливостей поки не готовий грати на цьому рівні в офіційних іграх, але мені подобається, як він прогресує на тренуваннях, як він відіграв у передсезонних матчах, цей хлопець взагалі лише три роки займається баскетболом. Наша молодь постійно з нами працює, когось ми можемо підключати до матчів Суперліги вже сьогодні, когось ні, але мені подобється прогрес наших молодих гравців. Ілля Здирка, якого ми підписали в команду Вищої ліги, непогано працює на тренуваннях з основною командою і також показую непоганий прогрес.
Олег Бондаренко дуже якісно відпрацював у передсезонних матчах і зараз в деяких матчах виходить дуже і дуже якісно. Мені дуже імпонує його зарядженість на боротьбу в кожному епізоді та непоступливість. Так, він поки що не показує стабільну гру в кожному матчі чемпіонату, але вважаю, що це цілком нормально для гравця в такому віці. Юра Романовський входить до топ-5 скорерів в чемпіонаті Вищої ліги. Тут нам дійсно є ким пишатись. Молодь, особливо ті хлопці яких ми долучаємо до тренувань з першою командою показують постійний прогрес. З цим вони приходять на тренування команди Вищої ліги і в свою чергу рядом з ними прогресують і інші молоді гравці нашого клубу.
З ними дуже хорошу роботу проводять тренер Вищої ліги Георгій Ступенчук та Микола Кірсанов, який відповідає за їхню індивідуальну підготовку. Шкода, що на ігри команди Вищої ліги приходить дуже невелика кількість глядачів, тому що там є за кого вболівати. І тут цікавість не в тому, щоб піти подивитись як вони перемагають чи ні, а просто побачити, як вони прогресують і яке в нашого клубу майбутнє.
– Іван Ткаченко цьогоріч здійснив хороший ривок. У нього вже значно більша роль. Він – капітан команди, грає понад 27 хвилин у середньому за матч, суттєво покращив реалізацію дальніх кидків (39.5% проти 29% у минулому сезоні), має найкращу статистику у кар’єрі. Як оціните його прогрес?
– Ми розраховували на його розвиток. Так, він чудовий шутер, має неймовірний атлетизм та незгасаючу енергію. Я радий, що він зпрогресував у цьому компоненті. Цього сезону у нього з’явилася стабільність, він став більш міцним фізично та психологічно. Стало значно менше суєти, більше чітких дій. Він став більш дисциплінованим в захисті та нападі. З ним приємно працювати, тому що його ніколи взагалі не потрібно додатково мотивувати. Самовідданість та працелюбність цього хлопця просто неймовірні. Причому, я не вважаю, що він на піку своїх можливостей, у найближчі 2-3 роки він ще додасть у своєму розвитку. Вже зараз у його грі з’явилася зрілість.
Це наш місцевий хлопець, який з малих років росте в нашому клубі, його дядько грав за перші склади нашої команди та працював в нашому клубі тренером, я взагалі собі не уявляю наш клуб без Івана, він виріс у нас на очах, ми всі знаємо його з малих років, разом з ним переживали якісь успіхи та невдачі, ми з ним закінчували школу, вступали разом до вишу, тому що він забув подати документи до ЗНО і треба було якось вирішувати це питання. Він тут одружився на чудовій дівчині з Черкас, в них тут народилася красуня донечка, він прославляє наш клуб і наше місто на європейських змаганнях у складі різноманітних збірних України. Він важлива частинка цього клубу, це той гравець, яким ми повинні пишатися та цінувати. В мене не виникало жодного сумніву, кого в цьому році призначати капітаном.
– Родні Первіс чудово відіграв у стартовій грі з Будівельником (27 очок, 7-9 триочкові) а далі був дуже нестабільним. Моментами він взагалі випадав із ротації.
– Треба почати з того, що Родні хороший гравець. Чому він дещо збавив оберти, я вам точно сказати не можу. Це і якісь особистісні моменти, це і хвороба, тому що він досить тяжко перехворів і пропустив декілька тижнів тренувань та ігор, це і недооцінка ним рівня нашого чемпіонату в якийсь момент. У передсезонці Родні Первіс мав чудовий вигляд на позиції саме першого номера, хоча ми першочергово брали його на роль другого номера з епізодичним переходом в позицію першого. Напевно, рівень захисту був інший, до того ж ми не грали із фаворитами чемпіонату, але він грав дуже впевнено. Також в той період дуже непоганий вигляд на майданчику мав Олег Бондаренко. Я вирішив розпочати сезон, не добираючи ще одного гравця в позицію першого номера, покладаючись на те що цю позицію закриє Родні і ми не будемо забирати час у Бондаренка, залишивши йому роль другого розігруючого. Далі в першій грі Родні багато забив Будівельнику, влучивши практично все, що кинув, і після цього все трохи змінилось. По перше, з ним стали захищатися набагато агресивніше, більш ретельно грати на пік-н-роллах. Його постійно пресингували і не давали можливості організовувати напад нашої команди, до чого він виявився неготовим. До того ж Бондаренко не зміг показати стабільну гру в кожному матчі.
Ми мали поганий результат в таблиці. Тому прийняли рішення підписати першого номера, а Родні перевести на більш близьку для нього позицію другого номера. Але тут ще такий нюанс, не забувайте, що Первіс, Дугат, Хемілтон, Кольченко, Попов, Бондаренко – це баскетболісти, важливий компонент у грі яких є пік-н-ролл. А ми, не маючи домінуючих гравців у фарбі, були вимушені грати дуже багато пік-н-роллів. А у цьому моменті неймовірно важливо, хто їм буде ставити цей заслін. Один із важливих показників якісних п’ятих номерів – вміння постановки хорошого заслону. Все-таки, якість гри пік-н-роллу з нашими великими, по суті з четвертими номерами які закривали позиції центрових, була трошки інша. Тому нашим маленьким теж було важче реалізовувати свій потенціал, їхня гра доволі суттєво страждала від цього. Той же Генрі Дугат, я впевнений, буде діяти ще більш ефективно, коли поруч з ним на майданчику буде гравець який зможе поставити більш якісний заслін. З Родні стали працювати жорсткіше і в нього не все стало виходити. В якихось іграх він зіграв близько до свого рівня, в деяких загубився. Він з перших днів був одним із наших лідерів і в нього завжди була велика роль в цій команді. Так, з приходом Генрі Дугата його роль дещо змінилась, але не суттєво.
Були ігри, де я не випускав його в якихось відрізках, тому що працював інший склад. Та в цьому не має нічого незвичайного, кожен матч – своя історія. Та ж сама ситуація була, наприклад у грі проти Миколаєва, але не з Родні, а з Сашком Кольченком. Це наш лідер, у моменти, коли в команди нічого не вдається, він найчастіше бере гру на себе і суттєво допомагає. У тій грі з Миколаєвом, ми постійно проводили ротацію, намагаючись знайти ту п’ятірку, яка дасть необхідний заряд енергії, щоб переломити хід матчу. І так вийшло, що ми почали наздоганяти суперника, коли він був на лаві запасних, ми перемогли, закінчивши гру без нього на майданчику. Це ж не значить, що Саша не відповідає рівню, чи він десь зловив невпевненість, чи ми йому стали менше довіряти. Ні. Суть в тому, що у той момент працював той склад, який давав результат і я не ризикував робити заміни, щоб не зламати ритм. І це нормально. Всі гравці повинні це розуміти.
Якоїсь однієі причини та пояснень чому Родні десь випав із ротації чи показав в останніх матчах нестабільний результат, немає. Він був задіяний рівно на стільки, на скільки було потрібно, це цілком тренерське рішення і відповідальність. Як і стосовно будь-якого іншого гравця команди.
Друга частина інтерв’ю з Максимом Міхельсоном буде згодом.
Джерело: БК «Черкаські Мавпи»
