 |
3 Січня, 2022
До уваги інтерв’ю відомого на Черкащині футболіста і тренера для сайту Moldova Sport History
У футболі завжди було місце форвардам таранного типу. Згадати хоча б Олівера Бірхоффа чи Карстена Янкера. Обидва є німцями, і саме у Німеччині почали регулярно використовувати таких нападників. Сергій Янчук, який виступав у Молдові (сезони 2000/2001р.р. – 2006/2007 р.р.) один із таких. Він часто діяв у силовій манері, продавлюючи оборонні порядки суперників, а ще часто використовував свою коронну, праву «гармату» після пострілів, з якої м’яч часто знімав павутину сітки воріт.
– Сергію, розкажіть про свій перехід до молдавського клубу з аматорської команди.
– Так. Я переходив із чемпіонату Черкаської області, де виступав за команду «ІКАР» з Умані, але ще попутно грав за футбольний клуб із Бершаді Вінницької області. Грав у аматорському футболі непогано, забивати виходило. У цих поєдинках мене помітив відомий футбольний спеціаліст В’ячеслав Григорович Головко. Він став ініціатором мого переходу до молдавського клубу. Досі у пам’яті його слова: «З’їзди, спробуй. Ти нічого не втратиш». Я послухав його і не пожалкував… Роки, проведені в Молдові, стали найбільш успішними в моїй ігровій кар’єрі.
– Як зустріли у Молдові?
– Зустріли на рівні. У побутових та повсякденних питаннях проблем не виникало. Старші гравці допомагали швидше влитися у колектив. З керівництвом у мене ніколи не виникало суперечностей. У цих питаннях все було нормально. На полі ніхто потурань не давав. Позитивне ставлення вболівальників потрібно було заслужити на гру. Вони завжди заповнювали місцевий стадіон «Каларашівка», на який приходила більшість населення Атак. Тим більше, що «Ністру» поступово висувався у лідери молдавського футболу, демонструючи гострий атакуючий футбол.
– Земляки були у команді?
– І не один… Досвідчені голкіпери Сергій Собещаков та Роман Байрашевський, польові гравці: Олександр Блажко, його тезка Малицький, Роман Гнатив, Юрій Грошев, на жаль, покійний Льоня Ковальков, Микола Капистянський та Віталій Старовик. А з місцевих хлопців дуже грав півзахисник Ліліан Попеску, який зараз став одним з провідних тренерів Молдови.
– Ви грали на вістря атаки?
– Так. Тренери завжди мене використали на позиції нападника. Мені подобалося грати в «Ністру», оскільки багато хлопців були з серйозним досвідом виступів, а головне – вміли будувати гру з акцентом на атаку, де окрім мене був ще румун Кетелін Лікіою, який вмів точно вразити ворота.
– Найбільш запам’яталися моменти в «Ністру»?
– Запам’яталися кілька моментів – перший фінал кубка Молдови, дебют у єврокубках проти угорського «Дебрецена» (сезон 2001/2002), а також гра проти «зіркових» сербів Неманьї Відіча та Миколи Жигича, коли грали проти «Црвени Зірки» у Кубку. серпень 2003). Нам тоді, у белградському поєдинку, Жигич забив три голи.
«Божевільні вболівальники» у хорошому сенсі в шотландському Абердіні (серпень 2002 року). Товариська гра проти бухарестського “Націонала”, який тренував легенда збірної Італії Вальтер Дзенга, а на полі у складі динамівців грав Дан Петреску.
Як забути домашню перемогу над тираспольським “Шерифом” (1:0), в якому мені вдалося забити єдиний гол! Перші медалі чемпіонату і звісно – виграш Кубка Молдови у 2005 році. Всі ці моменти назавжди залишилися в моїй пам’яті, тому що все це було вперше.
– Хто з тренерів «Ністру» на той час був найпрогресивнішим?
– На мою думку – Олександр Григорович Мацюра. За нього команда завжди була в призерах молдавського чемпіонату, регулярно грала в єврокубках і перемогла в Кубку Молдови. Але в цілому, кожен з тренерів зробив свій внесок, щоб клуб виступав на найвищому рівні. Я всім їм вдячний за той досвід, який вони мені передали спершу як гравцю, а тепер всі ті знання, які я отримав, я використовую у своїй тренерській практиці.
– Ваші враження від Молдови?
– У мене залишилися позитивні враження від людей, від колориту та місцевих традицій. Часто вдома переглядаю фото та перечитую газети тих років. Ностальгія, добрі були часи. Досі з багатьма хлопцями підтримуємо стосунки, листуємося та телефонуємо.
Джерело: «Moldova Sport History»
