 |
16 Серпня, 2021
У вересні 2021 року «ЧЕРКАСЬКОМУ СПОРТУ» виповнюється десять років і з цієї нагоди ми публікуємо інтерв’ю різних років, що були одними з цікавих і пам’ятних
15 лютого 2014 року
Володимира Лашкула можна назвати найвідомішим спортивним функціонером Черкащини. Колишній віцепрезидент Федерації футболу України вже протягом двадцяти років є Головою правління ексклюзивного партнера ФФУ ПрАТ «Україна Футбол Інтернешнл». Окрім цього, він почесний президент ФК «Зоря», а два місяці тому став ще й генеральним директором ФК «Славутич». Про перші кроки у спортивній медіаіндустрії, захоплення та завдання він розповів у ексклюзивному інтерв’ю “Черкаському спорту”.
— Володимире Григоровичу, Ви – Голова правління відомого в Україні та за її межами бренду — «UFI», якими були перші кроки у сфері спортивного маркетингу?
Все почалося з того, що мене обрали головою київської міської ради новоствореного спортивного товариства профспілок «Україна». Там я пропрацював п’ять років, починаючи з 1987-го. Трохи пізніше вся система профспілкових спортивних товариств почала розпадатися. Тому що ВЦСПС прийняв рішення про централізацію внесків членів профспілок тоді ще могутнього СРСР. Спортивні товариства профспілок «Спартак», «Авангард», «Локомотив», «Буревісник», «Зеніт», «Колос» були ліквідовані. Дитячі спортивні школи, які фінансувалися за рахунок профспілок на багатьох підприємствах, у вищих навчальних закладах та самих спортивних товариств профспілок лишалися без фінансової підтримки. Така ж доля чекала і команди майстрів з ігрових видів спорту. В скрутному фінансовому становищі опинилися: хокейна команда «Сокіл», гандбольна «Спартак», «Авіатор» (регбі), «Локомотив» (волейбол). Тобто фізкультурно-спортивна інфраструктура, яка роками створювалася, завдяки одному розчерку пера Бориса Рогатіна (Голови ВДСТ — прим. автора) почала розпадатися. Важливо було зберегти напрацьоване. Ми прийшли до висновку, що необхідно створювати комерційну структуру, яка б підтримала спорт. Так, за участю працівників київського міського спортивного товариства профспілок «Україна» та партнерів з держкомспортів СРСР і України в травні 1991 року було створено в нашій державі Всеукраїнське зовнішньоекономічне об`єднання «Інфоспорт».
Діяльність новоствореної структури вимагала зовсім нових навичок менеджменту та маркетингу. На той час в Україні та у спорті ще й термінів таких не вживали. Тож «Інфоспорт», фактично, став першопрохідцем у деяких сферах комерційної діяльності.
Я і зараз пишаюся тим, що «Інфоспорт» «привів» на український ринок автомобілі «Хонда» та фотопослуги та фотообладнання відомої японської фірми «Фуджі».
В 1992 році спільно з австрійською компанією «Аутрако Холдинг» та при підтримці японського автомобільного концерну «Хонда Мотор Ко» було створено спільне підприємство «Дніпро Мотор Інвест», яке працює й досі і займає не останнє місце на автомобільному ринку України. З «Аутрако Холдинг» ми реалізували в Україні ще й проект виходу на ринок продукту «Фуджі». Довгий час лідером надання фотопослуг було спільне підприємство «Фуджі спорт».
— А як функціонував «Інфоспорт»?
«Інфоспорт» був безумовним лідером у сфері спортивного маркетингу. Одразу після його створення вдалося реалізувати кілька вдалих проектів. Телевізійні та інші комерційні права на перший фінальний матч Кубку Європейських Чемпіонів з гандболу серед жінок між командами «Спартак» Київ та «Хіпобанк» Відень, який відбувся у Києві, ми продали австрійському телебаченню і каналам деяких інших країн Європи, де гандбол в ті роки був у великій пошані. З одного боку, ми отримали великий досвід, з іншого – було важливо, що зароблені значні кошти були направлені на підтримку гандбольної команди «Спартак». Ми були щасливі, що в першому матчі в Києві переміг «Спартак», засмутилися, що у Відні переміг «Хіпобанк» і в результаті відібрав у «Спартака» Кубок Європейських Чемпіонів.
Діяльністю «Інфоспорту» почала цікавитися Федерація футболу України на чолі з її першим президентом Віктором Банніковим та віце-президентом Анатолієм Біденко. Вони і запропонували «Інфоспорту» реалізувати телевізійні та інші комерційні права на фінальні матчі першого незалежного Чемпіонату України з футболу. Ви пам`ятаєте, що тоді в матчі за 3 та 4 місця в Запоріжжі зустрілися «Дніпро» Дніпропетровськ та «Шахтар» Донецьк, а звання Чемпіона України у Львові розіграли «Таврія» Сімферополь та «Динамо» Київ. Вважаю, що тоді «Інфоспорт» добре попрацював. Після першого матчу в Запоріжжі через усю країну нам прийшлося за ніч переправити більшість рекламних щитів компаній, які були визначені партнерами двох матчів одразу та спільно з УТ-1 — телевізійну техніку для трансляції матчів.
— Наскільки відомо, українське телебачення на той час не платило за трансляції. Як можливо було заробити гроші?
Так, в той час гроші за право телевізійної трансляції спортивних подій телеканал, а тоді він був тільки один — УТ-1, не сплачував. Щоб не залишати любителів спорту без футболу та інших видів спорту, «Інфоспорт» запропонував НТКУ співробітництво по бартеру. «Інфоспорт» надавав телебаченню права на телевізійні трансляції спортивних подій, а сам натомість отримував ефірний час для реклами спонсорів. Тобто, спонсори, фактично, платили за рекламу на телебаченні. Пам’ятаю, генеральним спонсором матчу «Таврія» – «Динамо» виступила компанія «Омета Інстер». Одним з її власників був Григорій Суркіс. Тоді ми і познайомилися з Григорієм Михайловичем і спільно забезпечили значні кошти для Федерації футболу України в результаті проведення фінальних матчів першого Чемпіонату України з футболу. З Віктором Банніковим та Анатолієм Біденко довго дискутували з приводу алгоритму роботи майбутньої комерційної структури у футболі. Зійшлися на тому, що футбол — це окрема сфера у спорті і його повинна обслуговувати окрема компанія. В лютому 1994-го року було зареєстроване спільне підприємство «Україна Футбол Інтернешнл», яке з самого початку своєї діяльності отримало статус ексклюзивного комерційного партнера ФФУ і по цей час виконує ці важливі функції.
Компанії UFI та «Інфоспорт» координували комерційну діяльність на спортивному ринку України, адже у нашому розпорядженні знаходилися комерційні права всіх спортивних федерацій України. Пізніше «підтягнувся» Національний Олімпійський Комітет. Керівники НОКу (Федоренко І.), Держкомспорту України (Цибух В., Федоренко І., Волков О.), спортивних федерацій побачили, що завдяки маркетингу в спорті можливо залучати кошти для розвитку. Вважаю, що історичне значення «Інфоспорту» та UFI полягає в створенні ринку спортивного маркетингу. Сьогодні там працюють компанії зі значним досвідом і хорошими спеціалістами. Отже, майбутнє українського спорту має хорошу перспективу.
— Який контракт тоді був найбільшим?
Першим знаковим досягненням стало укладення у Відні у лютому 1994 року дворічної угоди з відомою на той час фірмою «Нордекс», якою керував Григорій Лучанський. Сума контракту – півмільйона доларів – вважалася просто нереальною. Але це вже історичний факт.
Ця угода на два роки стала «підпиткою» для Федерації футболу України. А загалом, на початку своєї діяльності UFI мала домовленості з усіма футбольними клубами України, які грали в еліті. Наприкінці 1995-го у нас був повноцінний пакет телевізійних прав, той пакет, який зараз ніяк не може створити Прем’єр-ліга. Зараз всі ці контракти стоять у папках в моєму кабінеті. Не так давно, коли я був віце-президентом ФФУ і розгорталися гострі дискусії з приводу трансляцій, я пропонував взяти за основу ці підходи, але тоді згоди не знайшли. Відтак, зараз у чемпіонаті України маємо два пули: «1+1» і телеканал «Україна», інколи з цього приводу виникають певні непорозуміння.
— Ви, до речі, самі футболом займалися?
Футбол — моє захоплення з дитинства. Внаслідок цього захоплення систематично, коли я навчався у шостому-сьомому класі, мій двір у Білозір’ї позбувався трави. У дворі я ставив невеличкі ворота із сіткою 2 на 3 метри та імітував футбольний матч. Приміром, моя галявинка — це стадіон, на якому грає «Динамо» (Київ) – «Зеніт» (Ленінград), ось тут – Бишовець, а тут Сабо. Футбол був у голові, матч розвивався саме там. Пам’ятаю, мама лаялася, але нічим зарадити не могла.
— У вас було щасливе дитинство?
Я сказав би по-іншому. Воно було нелегким. Тоді ми жили у місті Сміла, прямісінько біля стадіону «Авангард», де я був частим гостем. Батько працював на машинобудівельному заводі, мама – на овочевій базі. Згодом батьки розлучилися. Мамі доводилося багато працювати, а я перебрався у Білозір’я до бабусі і саме там «косив» траву, граючи у футбол. У ті роки довелося серйозно працювати: і по 60 відер води витягати з криниці на будівництво будинку, і «прицепщиком» на тракторі відпрацьовувати, і помічником комбайнера в колгоспі імені «XXII з`їзду КПРС» працював. Пам’ятаю найсмачнішу страву свого життя, це обід у полі після половини робочого дня – хліб з салом і помідор. Ось це страва! А ще, згадую, як я «біг» у армію. На той момент це була можливість розпочати новий етап життя, щось змінити. До речі, моя служба в армії теж була пов’язана з футболом: я грав у команді військової частини міста Остер. Вважалося, що це команда «СКА-2». Там і познайомився з хлопцями, з якими потім навчався на факультеті фізкультури у Києві.
— В Україні, як спортивного функціонера, Вас знають уже давно. На Черкащині ж популяризацією футболу Ви почали займатися лише кілька останніх років. Чому так?
Все дуже просто, до цього не було можливостей. Про стадіон у Білозір’ї я мріяв давно. Я Білозір’я не покидав ні на місяць. І в армії коли був, постійно приїжджав, цікавився долею команди «Зоря», капітаном якої я був ще у 1965-му році, коли клуб лише робив перші кроки. Саме у 65-му цій команді було дано історичну назву. Пам’ятаю, що вперше «Зоря» стала чемпіоном черкаського району у день, коли мене проводжали в армію. Тоді у Вергунах ми обіграли команду Степанок з рахунком 2:0. Ну а сучасний клуб «Зоря» був створений вже у 2006-му році. Тоді сільським головою села був Станіслав Ковтун, який у школі сидів зі мною за однією партою. Він часто мене приводив на місце, де зараз стоїть сучасний стадіон, і говорив: «Володю, пам’ятаєш, як ти виводив колись «Зорю» на гру і мріяв про те, щоб з того боку були трибуни для глядачів?». Так ми років п’ять ходили по старенькому неоснащеному стадіону з дерев’яними лавками. А потім почали будувати на тому ж місці, де майже 50 років грала «Зоря». Зараз приємно, що глядачі і команда мають належні умови.
— Знаю, що Вашою мрією було створити футбольну школу…
Жоден професійний спортивний клуб не може існувати без своєї школи. Нещодавно ми створили школу «Славутич-Зоря». Документ про створення було підписано «Зорею», «Славутичем» та Обласною федерацією футболу.
Зараз, з різними віковими групами, у школі працює чотири кваліфіковані тренери: Блоха, Поліщук, Єрошев та Мачульський. Окрім молодих гравців, ми намагаємося і тренерам дати шлях у майбутнє. Троє із чотирьох вже є дипломованими спеціалістами, вони пройшли необхідний курс навчання у центрі ліцензування ФФУ, одержали ліцензії «С». Після того, як Столовицькому була запропонована посада тренера — начальника команди «Славутич», виконувати функції головного тренера у команді «Зоря» ми доручили Поліщуку. Є намір Мачульському запропонувати посаду старшого тренера команди «Зоря-2». Відповідні вакансії Поліщука та Мачульського у дитячій спортивній школі є намір запропонувати кращим гравцям білозірської «Зорі». Зараз ми працюємо над будівництвом спортивного манежу. Є надія що політична ситуація в Україні найближчим часом стабілізується і не завадить нам його побудувати. Проект цього манежу передбачає футбольне поле 40х60м, трибуни на 200 глядачів, гуртожиток для футболістів, які могли б тренуватися двічі на день та одночасно навчатися в білозірській середній школі №1.
— У зимове міжсезоння Ви підставили плече головному футбольному клубу Черкащини і взяли на себе весь менеджмент черкаського «Славутича».
До мене неодноразово зверталися футболісти, віце-президент клубу — Володимир Ходак, з проханням сприяти розвитку клубу і допомогти у вирішенні фінансових питань. Черкаси – це ж мала батьківщина, тому я почав ретельно аналізувати структуру ситуацію в клубі. Запропонував повністю нову. Тоді я не думав, що стану його Генеральним директором. Приблизно шість місяців я все об’єктивно зважував. Одним з головних імпульсів стала заява у ЗМІ тодішнього головного тренера Ігоря Петрова про те, що футболісти два місяці сидять без зарплат. Після цього я вирішив, що час настав і дав згоду на свою нинішню названу вами посаду. З 8 листопада працюю в Черкасах за сумісництвом.
— Ви — відомий максималіст. Завдання перед «Славутичем» стоять також дуже вагомі. Як вважаєте, які з них реально виконати уже навесні?
Реально, насамперед, вийти у Першу лігу. Думаю, після цього має змінитися ставлення до місцевого футболу збоку різних представників бізнесу. Безумовно, що почесний президент Сергій Тулуб — сильна фігура, але навіть йому інколи важко подолати бюрократичні перепони, які заважають розвитку клубу. Будемо долати їх і йти до Першої ліги.
— Як генеральний директор ФК «Славутич» та відомий в Україні функціонер, що можете запропонувати для розвитку футболу на Черкащині?
Перш за все, це прогрес команди-професіоналів, тобто «Славутича». Разом з тим, потрібно думати і про популяризацію цього виду спорту й іншими шляхами. Зокрема, зараз у мене є ідея ініціювати на Центральному стадіоні Черкас відбірковий матч до Чемпіонату Світу 2015-го року серед жінок. Як ви знаєте, наша збірна бореться за путівку до Канади у шостій групі, де виступають такі сильні збірні, як Англія та Уельс. Зараз потрібно консолідувати зусилля з обласною Федерацією футболу і все зробити для того, аби ми наприклад, матч зі збірною Англії провели на черкаському стадіоні.
— Скільки годин на добу Ви працюєте?
Не менше 12-ти. ПрАТ «Україна Футбол Інтернешнл» — це один об’єкт, окрім того, у мене є ще особистий бізнес — торговельна компанія «Імперія Яхт». Про футбольні клуби ви знаєте. До речі, за роботу «Україна Футбол Інтернешнл» я хвилююся найменше. За двадцять років існування компанії там все відпрацьовано до автоматизму. Головною нашою силою вважаю досвід, топ-менеджери компанії працюють у ній майже з першого дня заснування, а це дуже важливий аспект стабільності. Звичайно, у яхтовому бізнесі, зважаючи на економічні проблеми, не так просто.
— У такому бурхливому ритмі у Вас вистачає часу на хобі? Причому, хобі, окрім футболу.
Так, головне моє захоплення — це донька. Зараз вона навчається у першому класі. Коли є вільний час, намагаюся провести його з Анастасією і повернутися до роботи із зарядом емоцій.
— Ви вважаєте себе щасливою людиною?
Питання у тому, що таке щастя? Зараз мені 62, я продовжую працювати і бачу, що моя робота приносить користь Федерації футболу України, компанії «Україна Футбол Інтернешнл», аматорським футбольним командам, що створені у рідному Білозір’ї. Радують діти та онуки. Якщо все це скласти до купи, то я вважаю себе щасливою людиною!
