 |
13 Червня, 2022
Завтра, 14 червня, національна збірна України в польській Лодзі в межах Ліги націй зіграє проти Ірландії. Напередодні відбулася прес-конференція, участь у якій разом із головним тренером Олександром Петраковим узяв захисник синьо-жовтих Віталій Миколенко.
– Чи накопичилася в тебе певна емоційна втома?
– Я думав про ці матчі й скажу одне: я не можу поставити в одному рядку гру за збірну й утому. Я приїхав сюди, щоб грати за свою країну, за своїх рідних, за людей, які дивляться та підтримують нас на стадіоні й перед телевізором. Тож, на мою думку, це різні речі.
– Які повідомлення ти отримав від одноклубників з «Евертону» після першого гола за збірну? Що відчуваєш у зв’язку з тим, що клуб підтримує Україну в такі важкі часи?
– Я отримав повідомлення від нашого другого тренера Джо Едвардса й Натана Паттерсона зі збірної Шотландії. Більше ніхто не писав. Я гадаю, що зараз немає сенсу розмовляти про «Евертон» і підтримку. Звісно, ця підтримка шалена. Я бачив в Інтернеті, що президент клубу запросив зіграти київське «Динамо». Хотів би подякувати всім країнам, де ми грали, – Польщі, Шотландії, Уельсу, Ірландії. Усі люди разом з Україною, дякую їм за підтримку.
– Чи приготував ти якесь святкування для наступного гола?
– Нічого не готував. Для мене головне – допомагати команді. А якщо я заб’ю, то не думаю про якесь святкування. Головне, що забив, а потім відсвяткував із партнерами по команді та тренерським штабом.
– Завтра закінчується тривалий і виснажливий період для гравців збірної. З якими емоціями ви підходите до матчу з Ірландією?
– Емоції позитивні. Коли ти виграєш, то відновлюєшся швидше. Надто в останньому поєдинку я грав не так багато. Щодо хлопців, то бачу, що в них немає такого настрою, мовляв, усі вже у відпустці. Будемо готуватися до завтрашньої гри на сто відсотків.
– Поточна ситуація в Україні, ситуація в «Евертоні» – мабуть, найважливіший час у твоєму житті. Чи важко тобі, як почуваєшся?
– Я почуваюся добре, але якщо б ми грали в Україні, було в набагато краще. Коли почалася війна, я багато думав про те, що раніше якісь проблеми здавалися грандіозними. Але з початку війни я зосередився на футболі, на команді, зрозумів, що не так усе й важко в Англії та «Евертоні». Потрібно виходити й доводити, що ти можеш грати, що ми можемо вигравати.
– Як капітан «Евертону» Шеймус Коулмен допоміг тобі після переїзду до Англії?
– Розкажу одну історію. Я прибув до Англії 31 грудня, провів перше знайомство. Для українців Новий рік – велике свято. Я ж був у готелі сам. У новорічну ніч Коулмен мені написав: «Я знаю, як тобі важко, але завжди буду допомагати тобі, скільки я й ти будемо в клубі. Ти завжди можеш розраховувати на мою підтримку». Протягом усього цього часу він мені завжди допомагав. Шеймус – велика людина й великий капітан.
– Чи залишилися твої рідні та друзі в Україні? Що з ними?
– Мої батьки зараз у Києві, дякувати Богу, усе добре. Я завжди підтримую з ними зв’язок. Мої друзі та хрещені в різних куточках країни. Не завжди виходить підтримувати зв’язок. Вони більш-менш у безпеці, сподіваюся, так буде й надалі.
uaf.ua
