 |
14 Лютого, 2024
Інтерв’ю першого віцепрезидента ФГУ Євгена Петрушевського та держтренера Олександра Чайченко
Один із керівників Федерації гандболу України поділився думками про виступи збірних, масовий спорт в Україні та сподівання на реформи
Збірних України з гандболу не буде на Олімпійських Іграх у Парижі, однак цей вид спорту стрімко розвивається у нашій країні. Вболівальники звикли бачити запорізький Мотор у єврокубках, ще не забута олімпійська бронза жіночої команди в Афінах у 2004 році. Попри війну, в Україні проводяться чемпіонати як серед чоловічих та жіночих команд, так і серед юнаків та дівчат різних вікових категорій, студентських команд – Всеукраїнська Універсіада.
Інформатор зустрівся із першим віцепрезидентом Федерації гандболу України Євгеном Петрушевським, а також членом Президії ФГУ, Державним тренером Мінмолодьспорту України Олександром Чайченком. У цьому інтерв’ю функціонери розповіли про розвиток масового спорту, успіхи та невдачі чоловічої та жіночої гандбольних збірних, мрії провести чемпіонат Європи в Україні та багато іншого.
Як відбуваються змагання з гандболу в Україні
— Пане Євгене, як зараз проводяться чемпіонати України серед чоловіків та жінок? З якими труднощами ви зіштовхнулися в організації?
Євген Петрушевський (далі — Є.П.): По-перше, я би хотів подякувати усім, хто нам сьогодні в цьому допомагає. В першу чергу, Збройним Силам України. У 2022 році, коли велика війна розпочалася, ніхто не знав, що буде далі і не лише зі спортивним напрямком, не лише із гандболом. Як проводити змагання? Це і небезпека для учасників і дуже великі ризики. Ви пам’ятаєте, як тут було у Києві, постійні вибухи, постійні повітряні тривоги. Але президент України взяв на себе відповідальність і дав нам змогу продовжити розвиток спортивного напрямку у країні. Як каже президент, усі повинні бачити, що країна живе. Це є правильне рішення. В перші моменти було дуже важко. Жоден спортивний функціонер, тренер або спортсмен ніколи в своєму житті не брали участь у спортивних змаганнях під час війни. Відповідно, не було якогось лекала. Ми робили перші кроки, як побудувати змагання та організувати безпеку. І ми шукали місця, де можна відносно спокійно провести такі змагання. На щастя, це вдалося зробити у західних регіонах нашої країни.
Окремо хотів би подякувати представникам Закарпатської області, які нам допомагали у цьому питанні. Ми практично усі наші заходи, а це чемпіонат України серед жіночих команд (Суперліга), чемпіонат України серед чоловічих команд (Суперліга), це Вища ліга (чоловіки та жінки), а також Кубок України (чоловіки і жінки), провели у західній частині України. Так, там було дуже тісно усім командам, але принаймні, ми змогли провести перші чемпіонат у стані війни.
Сьогодні нам трошки простіше. Не тому, що війна закінчилася. Ми вже знаємо, як будувати змагання. Вже відпрацьований порядок організації змагань. І на сьогоднішній день я знову ж таки вдячний ЗСУ, що дають змогу нам проводити ці змагання. Сьогодні у нас грають усі турніри, заплановані на 2023/2024 рік: Суперліга (жінки), Суперліга (чоловіки), Вища ліга (жінки), Вища ліга (чоловіки), Перша ліга (жінки) та Перша ліга (чоловіки).
Євген Петрушевський – перший віцепрезидент Федерації гандболу України
Також ми проводимо і Гімназіаду серед школярів, Універсіаду, а ще — чемпіонат України серед юнацьких команд. Тобто, ми практично весь обсяг змагального напрямку під час війни провели. Ба більше, у нас є ще й освітня складова. Ми проводимо навчання серед тренерів, форуми з залучення до фізичної активності дітей у закладах освіти. Ми підключаємо керівників територіальних об’єднань, голов адміністрацій різних областей і звичайно, це вчителі фізичної культури.
Крім спортивного та освітнього напрямку, є ще фізична активність наших учнів за рахунок спрощених правил гандболу, щоб діти були більше підготовлені і фізично, і ментально, і були згуртовані. Завдяки президенту країни ми виконуємо своє завдання, яке він поклав на нас. Є лінія захисту України, яка захищає нас від ворогів, а є лінія, яку мусимо виконувати ми. Тому що це наші діти, наше майбутнє і образ нашої країни за кордоном. Тому що, коли ми виїжджаємо на змагання, щоб всі бачили, що ми живемо. Усі заходи ми проводимо, як на всеукраїнському рівні, так і закордоном.
— Міністерство молоді та спорту допустило вболівальників до матчів баскетбольного та волейбольного чемпіонату. Чи можливо це у гандболі?
Є.П.: Це було спільне рішення, ми давали свої пропозиції разом із іншими спортивними федераціями щодо залучення вболівальників до змагань. Але все це в межах тих дозволів, які сьогодні затверджені в Кабінеті Міністрів України. Тобто, є дозвіл щодо умов, і ми його дотримуємося.
Перспективи збірних України з гандболу: що чекає попереду.
— У листопаді чоловіча збірна провела кілька контрольних матчів. Чи задоволені ви побаченим?
Олександр Чайченко (далі – О.Ч.): Дуже задоволені. Ми взагалі дуже зраділи, коли побачили запрошення від шведської Федерації гандболу. Вони готувалися до чемпіонату Європи, який нещодавно завершився у Німеччині. І їм були потрібні суперники різного класу. І ми їх теж зацікавили. Наша команда приїхала та отримала великий досвід. Вони побачили, як готується одна з провідних команд, чемпіон Європи-2022. Враховуючи те, що на Олімпійські ігри-2024 ми не потрапили, то почали саме з турніру у Швеції проводити омолодження складу нашої команди. Головний тренер, Вадим Бражник, взяв такий курс, подивився на ряд гравців, які нам сьогодні потрібні для основної команди. У цьому плані, для формування основного складу та бачення майбутнього Олімпійського циклу, такі змагання дуже важливі. Тому ми будемо у подальшому розглядати такі можливості.
Зараз же можливості ці обмежені: якщо раніше було більше часу, то сьогодні європейська Федерація робить свій календар та визначає тижні для підготовки національних збірних команд. І цих тижнів на сезон дуже мало. Один дають навесні, коли ми можемо провести спаринги, а один – восени. А взагалі-то, якщо ми беремо участь у відбіркових іграх чемпіонату Європи чи світу, то нам дають тиждень на проведення збору команди та проведення двох матчів. Цього часу дуже мало, відтак ми радіємо, коли є така змога.
— У плей-оф кваліфікації чемпіонату світу 2025 наша команда гратиме проти Естонії. Якими вбачаєте шанси на успіх?
О.Ч.: Ми сподіваємося оновити склад і потрапити далі, відтак маємо проходити Естонію.
Чоловіча збірна України з гандболу
Є.П.: Усі керівники ставлять високі завдання, це нормально. Було б дивно, якби ми сказали: як буде, так буде. Ігри, які відбулися восени, показали, що команда готова до відповідальності. Коли ми змагаємося — це одна річ, але коли ми представляємо свою країну під час таких подій, які відбуваються сьогодні, то несемо відповідальність не лише за результат, а й за свою країну. Тому це дуже важливо, що спортсмени і тренери це розуміють. Тим паче, ми відчули класну підтримку під час цих нічого не вирішуючих ігор. Зібралися вболівальники, вони були одягнені в наші кольори та тримали в руках наші прапори. Це дуже важливо.
Щодо Естонії: звичайно, ми ставимо завдання виходу до наступного раунду чемпіонату світу. Але глобально, ми бачимо нашу команду у фінальній частині чемпіонату світу.
— Жіноча збірна не змогла подолати основний раунд чемпіонату світу-2023. Чого не вистачило нашим дівчатам?
Є.П.: Основне — це втрата п’яти основних гравців. Уявіть собі масштаб катастрофи! Навіть у футболі, якщо втратити п’ять основних, то залишиться лише шість гравців. В жодному виді спорту немає такої глибини складу, яка дозволила б замінити п’ятьох основних гравців. Можна додати, але це не повноцінна заміна. Якби ми грали проти якоїсь Гватемали, то подумали б, що це якесь чаклунство. П’ять людей випали перед початком чемпіонату світу. Це основні гравці, які грали у плей-оф кваліфікації і ми так яскраво вийшли до основного раунду. І перед початком основних змагань ми втратили основних гравців.Так, тренерський штаб залучив інших гравців, але на це потрібен час, таке не робиться перед самими змаганнями.
О.Ч.: Але водночас, є й відкриття: бачите, як головний тренер вгадав з Науменко? Вона чудово вписалася у склад, гучно заявила про себе, як один з найкращих лінійних гравців в Україні. Є втрати, але є й відкриття цього турніру.
До початку, коли ще не було цих травм, у мене було відчуття, що ми можемо нормально виступити. Я лягав спати і мав відчуття якогось дива. Такі схожі почуття я мав і 2003 року, коли команда Ратнера на чемпіонаті світу стала четвертою та завоювала ліцензію на Олімпійські ігри. І от у мене було це відчуття, бо ми цього заслуговуємо. Я вважав, що склад команди був оптимальним. Але на жаль, відбулася ця подія, команда залишилася без досвідченої шульги. І капітана команди ми втратили… Однак, дякуємо всій команді, вони робили усе можливе для позитивного результату. Я просто пишаюся дівчатами, тому що основний збір перед початком чемпіонату світу проходив саме у Києві, на Олімпійській спортивній базі Конча-Заспа. Дівчата зібралися на тижневий зібр і була ракетна атака вночі, і шахеди летіли… дівчата все це чули. Але ми з Євгеном Івановичем були на тренуванні наступного дня, о 10-й ранку, уся команда була, всі тренувалися, ніби нічого не було вночі. І ми подякували команді за те, що вони справжні українки, мають такий дух бойовий і ми ними дуже пишаємося. Сьогодні багато спортсменів взагалі бояться їхати до України, в тому числі і до Києва. Ми знаємо, що деяким нашим спортсменкам, які виступають за кордоном, в клубах казали: “Ти впевнена, що хочеш поїхати на збір до Києва?”. Деякі спортсменки начебто розписки мали написати, що вони їдуть до України. Ми їм сказали, що ми ними пишаємося.
— У тренерських штабів, жіночої та чоловічої збірних, великий кредит довіри від Федерації зараз?
О.Ч.: Звісно, так. Це є призначення Президії Федерації гандболу України. Потім, ці люди пройшли конкурсний відбір у Міністерстві. Тому ми розуміємо, що це колективне рішення. Ми ще не сказали сьогодні про наші юнацькі та юніорські збірні, там теж є тренери. І Вадим Бражник підключився до команди U-18, яка у січні брала участь у відбірковому турнірі чемпіонату Європи у Чехії. Усі ми знаємо, що наша команда виступила гарно і потрапила на чемпіонат Європи, який відбудеться у серпні цього року.
Ще одна наша команда, U-20, за підсумком минулих змагань отримала право участі у фінальній частині. Тобто, у цьому сезоні, в липні та серпні, матимемо ще два фінали чемпіонату Європи. Це U-20 та U-18. Будемо спостерігати, що ми маємо на майбутнє. У нас є хороший резерв до складу основної команди. Будемо намагатися зробити все, щоб їх гарно підготувати та отримати той результат, на який ми очікуємо.
Є.П.: Звичайно, без довіри працювати дуже важко. Я не знаю, як в інших федераціях, але національна збірна – це локомотив. Він тягне всі команди за собою. У кожного локомотива є керуюча людина, яка тягне за собою усі ці вагончики. А там є дитячі, юнацькі, резервні команди. Якщо я не помиляюся, на останній прес-конференції НОК України був наш президент Федерації Андрій Мельник, також були представники тренерського складу і чоловічої, і жіночої команди. І президент зазначив, що довіра до тренерів є, також визначено і завдання: це Олімпійські ігри-2028. І ми всі рухаємося разом і все в нас вийде. Взагалі, без довіри важко. І працювати, і знаходити спільну мову. По кожній кандидатурі окремо президент визначається, він глибоко в темі. Він дуже ретельно відслідковує, спілкується з гравцями, тренерським складом і так далі. На сьогоднішній день це правильний ритм роботи.
Розвиток гандболу в Україні: як це працює
— Глобальне питання: останніми роками в Україні чимало говорять про масовий спорт, ефективну систему, розвиток спорту в регіонах і так далі. Якби ви оцінили популярність гандболу в Україні? Чи є потенціал для її розширення?
Є.П.: У цьому питанні я вже дуже давно. І вважаю, що ті напрями, про які ви сказали — це основні. Взагалі, система управління фізичною культурою та спортом має бути випрацьована на двох рівнях. Перший рівень: це фізична активність і масовий спорт. Другий рівень — це спортивна орієнтація. Тобто, ці діти, які вибрали собі спорт, яким вони хочуть займатися, мають свідомий вибір. Але, за рахунок першого напряму формується і другий. На сьогоднішній день, потенціал Федерації гандболу України величезний, тому що ми представлені у всіх закладах загальної середньої освіти. А дітей-учнів в Україні сьогодні 3,5 мільйони. Якщо ми зарахуємо студентів, це ще 1,5 мільйона. Тобто, наш вид спорту має величезну перспективу в межах 5 мільйонів людей.
Я завжди наводжу приклад: первісна людина, яка щойно з’явилася, що вона вміє? Вона ж не побіжить сама боротися із ведмедем або мамонтом? Що могла людина тоді: кидати, бігти та скакати. Фактично, це все пропонує сьогодні і гандбол для дітей: бігати, кидати та розвиватися фізично. І ось за рахунок рухливих спортивних ігор, ми збільшили кількість дітей, залучених до фізичної активності.
Знову подивимося на історію: ось мамонт. Як його зловити? Потрібна команда. Будуєш захист, атаку та якісь обманні дії, щоб його кудись заманити. Тобто, вже будується стратегія та тактика. Люди самі вигадали ці природні дії. Ми просто пропонуємо для того, щоб діти були більш згуртовані та рухалися, спрощені правила. Не потрібен суддя, діти повинні грати. М’яч має магічну властивість: коли дитина зловить м’яча, вона сама придумає, що з ним робити. А ось якщо дасиш боксерські рукавички, вона не зрозуміє, як правильно їх використати.
Перспективи величезні, ми працюємо у цьому напрямку. Ігрові види спорту мають велике значення для суспільства. Вони об’єднують людей, формують лідерські якості серед рівних, формують дисциплінованість. Для дітей це найкраще, що можна надати. Діти хочуть гратися. Статистичні дані показують, що з усього населення Землі сьогодні, а нас 8 мільярдів, лише 1% хоче вмерти на змаганнях. А всі інші хочуть розвитку, спілкуватися, вивчати щось нове. І ось цей 1% і змагається. На Олімпійських Іграх, чемпіонатах світу, ще в якихось напрямках. Тому, чим більше ми залучимо молоді сьогодні до фізичної активності, тим більше сьогодні отримають усі види спорту. Це і спортсмени, і тренери, і судді, і функціонери. Але почати треба з першого рівня. Поки ми його відпрацьовуємо, про другий рівень важко думати. Тому що сьогодні пропозиція для дитини займатися більш-менш спокійними речами, а не ламати десь шию, присутня — це інтернет. Мало хто хоче йти на дворазове тренування, потім лікуватися, у випадку травми. Але за рахунок збільшення фізичної активності дітей ми можемо зробити для них спортивну орієнтацію.
— Чи маєте дані, скільки людей в Україні грають у гандбол на різних рівнях: аматорському та професійному?
Є.П.: Цифри приблизні, але це 15 тисяч людей загалом. Плюс, 2-3 тисячі, хто не постійно займається. За рахунок того, що два роки ми маємо війну, багато дітей виїхали за кордон.
— Як би ви сьогодні оцінили гандбольну інфраструктуру в Україні?
Є.П.: Звичайно, вона відрізняється. До війни був правильний напрямок: побудова нових спортивних комплексів. І ми бачили, що і в Рівненській області були вже проєкти, і у Львівській були. У нас вже був побудований величезний спортивний палац – Юність у Запоріжжі. Але знову ж… У Харкові знищили Локомотив, а якщо ми порахуємо, втратили вже понад 400 спортивних комплексів. Нас відкинули назад у цьому розвитку, але маю сподівання, що з допомогою наших західних партнерів, ми все відбудуємо. Дякуючи Богові, у нас є де грати. Це й Київський спортивний університет, який нам дозволяє грати, і Броварський коледж, і Ужгородський комплекс, там є спортивна споруда. Рівне, знову ж таки, обласний голова підтримує і гандбол, і фізичну активність. А також, Одеській області хотів би подякувати. Ми рахували рейтинги по областях, вперше в історії українського гандболу Одеська область отримала найвищі рейтингові очки у чоловічому гандболі.
— У якій країні, на вашу думку, найкращі умови для занять гандболом?
Є.П.: Для мене сьогодні це Німеччина. Це такі космічні цифри, що на відкриття чемпіонату Європи зібралося понад 53 тисячі глядачів. Перша гра турнірну відбувалася на футбольному стадіоні, бо немає такого майданчику, щоб стільки людей вмістити. Після кожного великого турніру нам надсилають статистичні дані, буде цікаво подивитися, які там цифри по відвідуваності та переглядах.
Але у Німеччині проживає приблизно 80 мільйонів мешканців. Приблизно мільйон мешканців займається гандболом. Якщо беремо Данію, то по відсотках у них краще, але населення у них менше. Гандбол дуже популярний в Європі, десь в трійці вони борються постійно. У Франції біля 600 тисяч людей займаються гандболом. Знову ж, скандинавські країни, Іспанія, Угорщина… Ми також хочемо це повернути на високий рівень, але то пандемія, то війна, ці фактори суттєво впливають. Цей вид спорту не зможе зникнути, я впевнений. Він природній.
— Чи достатньо пропаганди спорту в Україні?
Є.П.: На мою думку, інформаційного спортивного продукту сьогодні мало, я хотів би більше. Щоб знову з’явилися новини спорту на телебаченні, як було раніше. Ми всі чекали. Може ми б не дивилися основні новини, але точно дивилися новини спорту. Це було би класно. Не обов’язково розповідати про американських або європейських спорстменів, а акцентувати увагу на українцях. Як люди живуть, тренуються, готуються до змагань. Тобто, ми повинні побудувати соціальний ліфт за рахунок спорту. Показати дітям, що за рахунок спорту можна бути успішним, показати ось ці горизонти. Я, наприклад, вдячний гандболу. Він дав мені усе. Я побачив світ, він дав мені мотивацію та заробіток. Те, що хтось неправильно цим розпорядився, це інше питання. Але світ спорту може дати людині великі можливості. Він формує людину.
— У 2022 році змінилося керівництво НОК України: замість Сергія Бубки тепер працює Вадим Гутцайт. У 2023 році змінилося керівництво Міністерства молоді та спорту: замість Вадима Гутцайта тепер працює Матвій Бідний. На вашу думку, чи зміниться щось на краще у діяльності цих двох інститутів?
Є.П.: Складне питання. Скажемо відверто: змінити щось сьогодні дуже важко. Але, якщо брати сьогодні Матвія Бідного, ця людина виросла в Міністерстві, як фахівець. Він приходив на посаду головного спеціаліста і пройшов усі щаблі, знизу до верху. Я розумію, що сьогодні це електричний стілець, а не посада. Попереду Олімпійські Ігри. В сьогоднішніх умовах дуже важко підготувати олімпійську команду. Ми бачимо, скільки тренерів та спортсменів взяли до рук зброю та захищають нашу країну. Але міністр повинен за це відповідати та рухатися вперед.
Що стосується Вадима Марковича, це досвідчена людина, яка відпрацювала у високих кабінетах і у нього є великий досвід. Те, що він сьогодні очолив НОК України, це був вибір усіх федерацій. Тому, на сьогодні важко сказати, чи щось зміниться, але залишилися фахівці. Люди вже дивляться на спорт інакше, є бачення, спроби реформувати цю сферу нашого життя. Міністерство — це не диктатура, а колегіальний орган. Тому хто б не був міністром, він мусить прислуховуватися до фахівців. Зміни будуть — 100%, я впевнений.
— Що потрібно Україні, щоб в майбутньому прийняти чемпіонат Європи з гандболу?
Є.П.: Ми вже отримували дозвіл на проведення чемпіонату Європи з гандболу у 2022 році. Ми пройшли всі стадії відбору, але рашисти позбавили нас такої можливості. Це мав бути юніорський чемпіонат Європи. Що потрібно для проведення такого турніру? Нічого, ми й так отримаємо таке право. Головне, аби закінчилася війна, буде більш-менш стабільна ситуація. Ми знаємо, як це провести, знаємо, що запропонувати іншим та як створити цей захід. Але давайте говорити про різні вікові категорії чемпіонатів Європи. Тому що дорослі турніри вже розписані на кілька років вперед.
А якщо мріяти про щось крім проведення турніру, то моя мрія — це наші збірні команди потрапили на Олімпійські Ігри-2028. Вони цього заслуговують.
О.Ч.: Дійсно, ми цей шлях вже наполовину пройшли. І якщо будуть розподіляти місця проведення турнірів, то дорослий чемпіонат нам одразу не доручать. Для початку, нам дадуть якийсь молодіжний чи юнацький. І для цього у нас все є: споруда Палац Спорту у Києві, а також палац Юність у Запоріжжі. Ми могли б провести його в двох місцях і підгрупи, і фінали. І не треба тут казати, що у нас чогось немає. Але сьогодні навіть теоретично іноземці не хочуть їхати до України. Але ми всі мріємо, що це відбудеться. Як тільки війна закінчиться, ми зможемо отримати молодіжний чемпіонат. І тоді зможемо заявити, що можемо провести і домашній чемпіонат. Це лише цього року Німеччина проводила турнір сама, зазвичай, це відповідальність 2-3 країн. Однак ці наші мрії обов’язково здійсняться.
Джерело: handball.net.ua
