Велике інтерв’ю вихованця смілянського футболу Івана Петряка у складі ФК «Полісся»

У інтерв’ю на сайті polissyafc.com Іван Петряк розповів про довгий період реабілітації від травми. Чому нині страшно їхати додому. А ще розповів, кого вважає найкращим українським футболістом та чому не отримав медаль чемпіона Угорщини.

Іване, привіт. Як справи?

Нормально, все добре. Підписав контракт, щасливий. Зараз трохи на базі тут. Трошки хвилююсь. Ну для мене це нова команда і це нормально, я думаю, коли в тебе новий тренер, тренерський штаб, нові партнери – це нормальна ситуація. В цілому багатьох знаю. Тому не так складно, як думалося.

А що думалося перед тим, як ти сюди прийшов?

Скажу чесно, у мене ситуація була нелегка. У мене була дуже складна травма і там не те, що команда, а й футбол був під загрозою.

Розкажи, будь ласка, детально про цю травму, бо насправді, якщо дивитися твою статистику, ти не зіграв жодного матчу, а вболівальники пишуть: а де дівся Ваня Петряк?

Я розірвав зв’язки усі на нозі і зробили операцію, вона трошки там не вийшла, як потрібно, потім друга – теж трішки неуспішно. Потім потрібно було робити третю. Слава Богу, скажемо так — винуватих я не шукаю, люди знають, як я до них відношусь і ну так склалось. Реально можна сказати чисто там не фартануло. Тому що там операція була легка і її можна було зробити в любому підвалі реально, а от там так склалося і оцей рік випав. Майже рік випав, да.

А коли ти отримав цю травму?

Я отримав травму 30 березня 2023.

Було важко, мабуть, неймовірно.

Морально. Кукуха їхала, тяжко, по-любому тяжко. Дома сидиш, дивишся це все — тренуватися не можеш. З костилів переходиш на нові костилі — потім знову операція. Потім трошки знову походив — знову костилі. Нормально, абонемент у мене був там уже хороший в операційній, тому… Сподіваюсь, що це все закінчилося. Я стараюсь трішки десь може посміхатись над цим. Я така людина, я ніколи не буду показувати, що там у мене всередині твориться. Це, можливо, десь і погано, але я сподіваюсь, що я вискочив з цієї ями і зараз все залежить тільки від мене і знову ж таки хочу сказати слова вдячності керівництву клубу, що в мене повірили і запросили.

А що реально були такі думки просто про завершення кар’єри?

Думок не було, були обставини, які могли завершити. Ну, був дуже близько. Був близенько, близенько.

Зараз починається по суті нова сторінка в твоєму житті?

Так, нова сторінка. Я вже ж не молодий, це раніше я був хлопчик маленький, а зараз уже дядько. Знову ж таки нова команда, все нове для мене тут. Я дуже приємно здивований. Я приїхав сюди – отримав задоволення від ставлення до мене. Давайте скажемо так, я себе зараз почуваю, як людина, яка потрібна — професіонал. Все тут класно — все добре. І саме головне, що повірили. І зараз все залежить від мене. Я не люблю оце розказувати — все покаже футбольне поле. Тільки так можна комусь щось довести, показати. В принципі, мені доказувати мені нічого не потрібно. Просто хочу чисто по-людськи допомогти команді. Реально хочу допомогти. Бачу, яке відношення до мене — просто хочеться вийти на поле і віддати все, що ти вмієш, все, що ти можеш по крайней мірі на даному етапі.

Про футбольне ми ще поговоримо. Але, знаєш, хотілося б зазначити, що у тебе оцей березень якийсь дуже доленосний місяць. Стільки всіляких подій сталося — можеш перерахувати? Давай попунктно.

Я даже не вспіваю могоричі носить. Так, по-перше, я не п’ю зразу кажу. Вже давно більше року. Ну тобто взагалі. Раніше міг бокальчик вина, два. Як дядько. Я ніколи не був там, скажімо так, ударним. Може, десь після гри, може вихідний розслабитися міг. Зараз не п’ю. І реально в мене народження.

Давай попунктно розкажи.

По-перше, у мене ж вирішувалося з командою. Я вам скажу чесно – теліпало пристойно. Від 1 до 10 десь на 9ть. У мене травма була і я боявся залишитися без команди. Я розумів, що ось-ось уже кінець трансферного вікна, я після травми. У мене дружина вагітна. Ну, коротше, у мене так було прікольно. Потім дружина… Поїхали ми в лікарню, її забирають в лікарню — метушня оце. Паніка, як завжди. Хоча вже третя дитина. Ну, це такий відповідальний момент життя. Ти не можеш якось спокійно відреагувати. Я нормально, як дядько був у палаті з нею. Потім виписка, потім у мене вроді як домовилися — «Полісся» запросило. Я був такий щасливий. Наступний ранок мене дзвонять з днем народження вітають — я такий: йо-майо, який день народження? Ще перед цим малого з лікарні забирали — виписка. День народження повз мене пройшов. Я забув. Почали вітати — я йо-майо, дійсно день народження. Ще й 30 років. Оце такий березень у мене був нормальний.

Ну зараз ти видихнув?

Я зараз живу тут на базі, тому що мені страшно їхати дододму.

Чому?

Ну, в мене троє дітей — мені так складно. По-перше, я дуже сильно зараз на тренуваннях стомлююсь. Але дружина в мене нормальна, адекватна, Юля, вона все розуміє. Вона каже: відпочинь трохи, наберись сил.

Ти абсолютно занурився у футбольне життя?

Зараз — так. Нормально. Все взяв сюди.

Розкажи, третій син? Перерахуй, будь-ласка, скільки років, як звати твоїх дітей?

Чотири роки —- Гордій, два —- Макар, третій — Іван.

Ви Іван назвали?

Так.

Правильно я розумію, що назвали на честь дідуся?

Ну, звичайно. Якби була дівчинка була б Іванка. У нас інших варіантів не було, якщо хлопчик — Іван. На честь дідуся. Це навіть не обговорювалось.

Просто, для тих уболівальників, які не знають — мова про твого тестя, який загинув на війні.

Так, це в нашій ситуації, в нашій сім’ї це не обговорюється. Для нас це величезна втрата по цей день. Важко нам, важко. Теща є ж, ви не забувайте. Того, нам важко і дружині тяжко, і всім. На його честь, на честь того, що він пішов добровольцем в перші дні війни, коли, ще там. І зараз у нас багато хлопців загинуло і кожен день у нас втрати. Це війна. Але він тоді пішов добровольцем, коли толком нам ніхто ні Америка, ні Європа не допомагали зброєю і він два місяці провоював — і зараз уже так з ким там спілкувався з військовими і якось чудом кулеметами танки зупиняли в перші дні. Він пішов, пішов і загинув.

Найяскравіший якийсь спогад, якщо ви згадуєте свого тестя про що там? Якась історія можливо така, цікава.

Ми з ним були дуже близькі. Він же мав інвалідність. Він під військоматом спав — а йому кажуть: йди звідси. Йому казали, та підожди, може десь в тилу буде служба – у нього одна рука не згиналась. Він подзвонив — ми ще тоді були в Угорщині, позвонив каже я піду медиком, хоч і не мав відповідної освіти. Тещі і дружині зайшло. А потім мені дзвонить: Ванюха, я погнав — усім скажи, що я буду там людей лічить, а я піду. Я йому і кажу: я зрозумів. Він каже: тільки там нікому не кажи, по-тихому, щоб метушні не було, паніки, щоб я ще й за них не переживав. Я кажу: все, зрозумів. Така була людина.

Співчуваю вашій втраті.

Дякую.

Давай перемикнемося на футбол. Ти заходиш на базу «Полісся» вперше, от хочеться почути твої враження.

Я був дуже приємно шокований. Ну, по-перше, для мене завжди футбольна база — це поля. Я бачу, що два поля вже повністю готові. Зараз будуються ще поля — ще два. Я така людина, що я можу і в гаражі жить. Мені головне, щоб сім’я була в комфорті. А тут ще й такі умови для життя.

З якими словами тебе тут зустріли у «Поліссі». Можливо там, коуч, спортдиректор. Що тобі сказали? Меседж головний?

Меседж головний — допомагати команді і як би там хто не грав – там футбол футболом. Для мене завжди людські якості виходять на перший план. От це завжди. Тут мене зустріли реально класно. Реально класно, так по-домашньому. Ще їжа така домашня — круто. Я ж оце всякі суші я ж не їм.

А де це годували сушами?

Нє, я просто кажу, що мене цим не здивуєш — як це називається: устриці, краби, восьминоги.

Так, що тобі тут найбільше сподобалось?

Тут салатик, вінегретик. Класика. Тут класно, як вдома. Кажуть там холодець скоро буде, нормально.

Кого із гравців «Полісся» ти знав до цього, можливо грав, а таких людей багато — як ми знаємо. Давай, перераховуй. Дружні стосунки з ким маєш?

З Філом же грав у «Зорі», з Шабановим грав в Угорщині. З Бодьою Михайліченком в «Шахтарі». З Тейлором навіть грав. З Тейлором. Багатьох знаю. З Олегом Кудриком, з Бойком були в збірній тоді. Та багато. З Танковським.

Тобі не тяжко буде інтегруватися в команду?

Я теж так думаю.Я ж не в Бразилію переїхав. Взагалі це поняття це… Знаєте, як кажуть, як Маліновський казав — мова футболу одна.

А в якому ти зараз фізичному стані? В моральному, психологічному, я розумію, що класний. А от в фізичному? Скільки тобі треба там набрати до своєї може не ідеальної форми, але принаймні пристойної?

До ідеальної, до ідеальної.

Окей, до ідеальної?

Треба ставити десь планку вище — десь не пішло, але нічого — зате пристойна.

А ідеальна форма коли була?

Та ну було, було в мене. Давайте так — це знову ж щось загадувати не хочеться. Ну, потрібно трішки часу. Зараз, в моєму випадку буде дуже гарною пауза на збірні — ось як раз два тижні я думаю, що трошки як раз і одне одного зрозуміємо, фізично наберу. Для мене пауза на збірні — класна. Якби зараз йшли тури — це тяжко, а от дві недільки якраз буде час.

Слухай ти прийшов на таку позицію, зараз там на ній грав Бені Макуана він травмувався. Бені Макуана для житомирських уболівальників – топ. Улюбленець. Один із. Тобто, ти розумієш, яка в тебе відповідальна місія?

Та, звісно, розумію, я ж не перший раз. Нічого страшного. Будемо конкурувати. Будемо доводити. Навпаки, якщо на твоїй позиції кращий конкурент — ти ж теж не зупиняєшся. Ти бачиш десь в чомусь гірший, в чомусь кращий, ти конкуруєш. І в цьому виграєш не ти і не він, в цьому виграє команда. Для мене це нормальний процес.

Останній твій період в Шахтарі, яким він для тебе видався?

Останній період в Шахтарі?

Ну, ми не беремо травму.

Невдалий. Максимально невдалий.

Що тобі завадило? Ну травма, я розумію, уже була в кінці.

Я прийшов і конкретно знав, що зараз Міша Мудрик грає — його будуть продавати. Нормально. Я приїхав з Угорщини. Мені сказали — пів року у тебе буде менше ігрового часу. Десь там може будеш не на своїх позиціях. Все просто, я розумів, куди я йду. Контракт довгостроковий. І Міша 20 років — 100 мільйонів. Все ок, все правильно. Для «Шахтаря» — це топ трансфер.

Не хотілося знову піти в оренду?

Почекайте, я тільки підписав – мені сказали через пів року Міша йде і все. Ну і все. Міша пішов і я… Зламався.

А хто зараз найсильніший лівий вінгер в Україні?

Мішка (Михайло Мудрик, – ред.). Я в кращі роки застав ще Ярмолу (Андрій Ярмоленко, – ред.), Конопу (Євген Коноплянка, – ред.).

А якщо порівнювати Коноплянка чи Мудрик? Коноплянка — в своїх найкращих кондиціях?

Сильнішого українського футболіста, ніж Мудрик я не бачив. Я зараз знаю, що скажуть — та зрозуміло. Я кажу так, тому що я його бачив кожен день. Півроку, кожен день. Це якщо люди подивилися футбол — його випустили на 10 хвилин. А я його бачив кожен день, кожне тренування, як він працює. Для мене він найсильніший український футболіст. У нього зараз не пішло — так. В «Челсі» він зараз показує ну відсотків 11, щоб не 10, бо 10% це — жорстко. Я бачу потенціал, я дуже сильно в нього вірю. Йому треба щоб в нього повірили, як Де Дзербі і Йовічевич. І він такий був розслаблений, розкутий, тиску не було. Він знає, що він буде грати — то його ніхто зловити не міг взагалі.

Колись читала в твоєму інтерв’ю, що ти завжди казав, що хотілося грати в Європі. Що змінилося нині — чому ти в Україні?

Скажу правду – я стомився. Та я не хочу. Знову ж, в Європі якби я грав в АПЛ або Ла Лізі — це одне. Я був в Угорщині чотири роки. Ну потім ще рік ми базувалися у Польщі Для мене краще ніж вдома, в Україні немає місця. Хочеться вдома. Чесно скажу, ніде нема краще, от ніде нема краще. Я наверно в усій Європі в кожній країні був.

Але ж грав ти тільки в Угорщині. А там тебе трошки пресували. То може через те? Давай пояснимо авдиторії — пресували, бо ти з «Ференцвароша» перейшов до затятого ворога «Ференцвароша» — «Фехервара».

Це вони щось придумали.

Я тепер розумію, чому ти співчуваєш Мудрику. Бо ти теж грав під пресом.

Я був під пресом, але я грав там як дядько. У мене пішло так добре. Найкращі сезони мої. Не був я під пресом, я просто був під моральним пресом, коли ми грали на виїзді. Там жорстко було, там і зажигалки, пивом обливали.

В тебе?

Ну, звісно. Голови не міг підняти.

А пивом це як?

Ну так.. Там же нельзя з бутилками – там пластикові стаканчики. Там така складна ситуація… Там зробили з мене клоуна, знову ж хто зробив — преса.

Я бачу, що ти не любиш пресу?

Я дуже люблю пресу. Я поважаю любу роботу. Я не люблю, коли люди не знають ситуації – десь там щось почули.

Медаль тобі дали?

Яку – шоколадну.

Ти скаржився, що тобі не дали медаль за чемпіонство. То не дали?

Та хай засунуть собі її поглибше. Що мені медаль? Ні. В мене другі цінності.

Воно то так, але ти ж чемпіон Угорщини.

Ну і що, що чемпіон Угорщини. Треба нові цілі ставити. Зараз я прийшов у «Полісся». Команда, все нове. Цілі — ігри, голи, передачі. Виконувати всі завдання, які президент поставить. Навіщо мені згадувати Угорщину. Все, це прочитана книга.

Кілька слів вболівальникам.

Дорогі вболівальники. Хочеться вам побажати терпіння. Зараз в команди, скажімо так, трішки тяжкий період, але разом, якщо будете нас підтримувати ми будемо працювати на максимум і я сподіваюсь, у нас все вийде. У цьому сезоні багато завдань. Якщо ми будемо разом — все буде добре. Слава Україні.